|
Реферат: Методика проведения контроля знаний по курсу "Основы экономики"(Контроль знань з курсу "Основи економЁки") (Педагогика)
Вступ
Контроль знань учнів є складовою частиною процесу навчання. По
визначенню контроль це співвідношення досягнутих результатів із
запланованими цілями навчання. Деякі вчителі традиційно підходять до
організації контролю, використовують його в основному заради показників
досягнутого. Перевірка знань учнів повинна давати відомості не тільки про
правильність чи неправильності кінцевого результату виконаної діяльності,
але і про неї саму: чи відповідає форма дій даному етапу засвоєння.
Правильно поставлений контроль навчальної діяльності учнів дозволяє вчителю
оцінювати одержувані ними знання, уміння, навички, вчасно надати необхідну
допомогу і добиватися поставлених цілей навчання. Усе це в сукупності
створює сприятливі умови для розвитку пізнавальних здібностей учнів і
активізації їхньої самостійної роботи на уроках.
Добре поставлений контроль дозволяє вчителю не тільки правильно оцінити
рівень засвоєння учнями досліджуваного матеріалу, але і побачити свої
власні удачі і промахи.
Проблема контролю за навчальною діяльністю учнів не нова, і
педагогічний досвід накопичений у цій області багатий і різнобічний. У цій
роботі систематизовані накопичені відомості по проблемі контролю знань
учнів. Ця система зведень застосована при вивченні теми “ Взаємодія попиту
та пропозиції”.
Ціль дослідження: розробити систему контролю знань, умінь, навичок учнів.
Об'єкт дослідження: процес навчання в загальноосвітній школі.
Предмет дослідження: Різні форми контролю знань учнів по економіці.
Без добре налагодженої перевірки і своєчасної оцінки результатів не можна
говорити про ефективність навчання економіці.
Задачами даної роботи є:
1) Вивчення літератури по проблемі контролю знань учнів.
2) Систематизування накопичених відомостей по проблемі контролю знань
учнів.
3) Розробка методики застосування різних форм контролю на прикладі темі “
Взаємодія попиту і пропозиції”.
РОЗДІЛ 1. Контроль знань учнів як дидактична проблема
1.1. Трактування поняття «контроль знань» у науковій літературі
Аналіз педагогічних і методичних праць вказує, що в багатьох з них,
наприклад, Є.І.Петровського, М.О.Архангельського, Т.С.Панфілова,
Г.І.Казьміна, термін «перевірка знань учнів» ототожнюється чи замінюється
терміном «контроль знань», у той жеас, як перевірка є структурним
елементом контролю.
Правильно розкриває зміст поняття контролю знань М.О.Сорокін вказуючи
що контроль означає перевірку. Контроль, перевірка і оцінка результатів
навчання - це складові частини навчально-виховного процесу, без яких
неможливо уявити педагогічну взаємодію між учнем і вчителем.
Якщо контроль і перевірка побудовані правильно, вони сприяють
своєчасному виявленню прогалин у знаннях і вміннях учнів, повторенню і
систематизації матеріалу, встановленню рівня готовності до засвоєння
нового матеріалу, формуванню вміння користуватися прийомами самоперевірки
і самоконтролю.
Щоб ці та інші завдання успішно розв'язувалися, розглянемо функції
контролю і перевірки знань, умінь та навичок учнів.
Зауважимо, що результати, контролю - це основа оцінки навчальних
досягнень учнів, яка характеризує рівень оволодіння учнями знань, умінь і
навичок згідно з вимогами навчальних програм.
Поняття «контроль знань» учнів значно ширше, ніж поняття «перевірка».
Це поняття є родовим по відношенню до таких понять, як «перевірка знань»,
«оцінка знань», «результати навчальних досягнень» .
Перевірка знань вживається у вузькому значенні як методичний прийом у
зв'язку з оцінкою результатів того чи іншого завдання, їй більше властиві
навчальні функції.
Контроль знань, як правило, спрямований на виявлення рівня засвоєння
учнями вже вивченого матеріалу проводиться здебільшого вчителем.
Оцінка знань учнів означає відношення від того, що учень знає, до того,
що він повинен знати на даний момент навчання. Оцінка часто фіксується за
допомогою вимірювання (балів).
Результати оцінювання навчальних досягнень (урахування системи
оцінювання) — виставлення балів в класних журналах, в щоденниках та інших
документах.
Про роль і сутність контролю знань учнів говориться в багатьох
педагогічних працях. Ідеї контролю, зокрема, засновані в працях
Я.А.Коменського, А.В.Дистервега, Н.І.Пирогова, К.Д.Ушинського та інших.
Педагог Я.А. Коменський, основоположник шкільного навчання, у своій
книзі «Великая дидактика» сформулював дидактичн вимоги до навчання, дав
вказівки, як планувати урок. Зокрема, він вказував, що частину уроку
необхідно відвести для опитування учнів.
Ідеї контролю, висунуті Я.А.Коменським, сформульовані у вигляді
коротких правил у одній з його праць. Ці правила детально встановлюють
порядок контролю знань учнів для сучасної школи:
1) вчитель на кожному уроці перевіряє знання, викликаючи декількох
учнів;
2) директор школи раз у місяць перевіряє результати навчання учнів;
3) у кінці навчального року — перевідні екзамени з класу в клас.
Паралельно з іншими дидактичними принципами Я.А.Коменський на перший
план висуває результати оцінювання навчальних досягнень учнів.
Німецький педагог А.В.Дістервег приділяв велику увагу засвоєнню
вивченого матеріалу. Однйм з показників такого засвоєння є здібність
учнів ясно і чітко переказати суть справи. Він висуває правило для
вчителя: «Піклуйся про те, щоб учні не забували того, що вивчили» і
рекомендує повертатися до вивченого частіше. Отже, висуваються ідеї
систематичного контролю за результатами навчання учнів.
На аналогічних позиціях стояв російський педагог і воєнно-польовий
хірург М.І.Пирогов. Він вимагав, щоб вчителі і керівники прогімназій і
гімназій добре навчали учнів і піклувалися про їх результати навчання,
пропонував, щоб переведення з класу в клас здійснювалось за результатами
підсумкового контролю, негативно відносився до перевідних екзаменів,
відмічаючи в них елементи випадковості і формалізму.
Конструктивні ідеї контролю знань учнів висловлені К.Д.Ушинським. Якщо
в знаннях учнів виявлені пробіли, прогалини, то здебільшого це
пояснюється неудосконаленйм викладанням, нераціональним застосуванням
методів навчання, системи завдань, невмінням учителя своєчасно помічати
свої помилки і помилки дітей.
Охарактеризувавши типову для вітчизняної школи систему перевірки,
К.Д.Ушинський писав: "Учитель опитує одного, двох, трьох, а інші в цей
час вважають себе вільними від усяких справ». Він вважав: якщо основна
ціль лише в тому, щоб формально перевірити знання, вірніше виставляти
оцінки, то така перевірка—даремна витрата часу. Ушинський вимагав, щоб
учитель активізував дітей під час перевірки знань.
Він виступав за своєчасний контроль, за такі методи перевірки знань
учнів, які активізували б увесь клас. Ушинський чітко виділяє ідеї
тематичного контролю, однак обґрунтовує основні вимоги до перевірки і
оцінки знань учнів, які отримали реалізацію і в наш час.
Більш детальніше принципи контролю знань учнів опрацьовані останнім
часом.
Основні принципи контролю знань учнів — об'єктивність, систематичність
і своєчасність, цілеспрямованість, тематичність.
Принцип об'єктивності і систематичності розглядається у працях
Є.І.Перовського.
Об'єктивність — це правильне визначення знань, умінь і навичок учнів і
оцінка цих знань. Тільки об'єктивна оцінка дає учням глибоке моральне
задоволення та є дієвим стимулюючим фактором у навчанні, має велике
виховне значення.
Систематичність, як принцип контролю полягає в регулярному виявленні
знань, умінь і навичок, органічно поєднуючись, з навчальним процесом та
впливаючи на його хід (під своєчасністю контролю розуміємо рівномірність
та його визначена частота в межах окремого уроку і всієї теми).
Цілеспрямованість встановлює визначений підхід до добору матеріалу,
який підлягає перевірці, згідно з вибором форм і методів перевірки та
оцінювання знань, результатами навчання, врахуванням індивідуальних
особливостей учнів.
Принцип тематичності контролю забезпечується під час перевірки знань
основних понять кожної теми, які мають бути глибше засвоєні учнями. Учень
засвоює не безперервним потоком, а визначеними дозами, які повинні бути
ним осмислені після активного сприйняття, а потім систематизовані у його
пам'яті. Якість запам'ятовування залежить від визначеної кількості
повторення засвоєного матеріалу та його практичного застосування, Тільки
після цих психологічних дій учня можна перевіривши якість розуміння і
запам'ятовування, переходити до вивчення наступної дози.
Принцип тематичності в системі контролю має велике значення, оскільки
виявлення рівня знань, дози матеріалу дає можливість вчителю керувати
процесом засвоєння.
У педагогічній практиці програмового навчання принцип тематичності
використовується для вивчення нової інформації. Програмовий навчальний
матеріал здійснюється за допомогою чіткого визначення його на невеликі
дози і перевірки засвоєння кожної дози визначеним учням.
Поетапне формування знань і поетапна перевірка їх якості створюють
благотворні умови для виділення самого суттєвого в навчальному матеріалі,
звільнює від заучування зайвої інформації. Не слід ототожнювати принцип
тематичності з своєчасністю (регулярністю) перевірки. Якщо перший сприяє
сконцентрувати увагу на чітко виражених питаннях програми, на конкретних
дозах навчального матеріалу, то інший зв'язаний з рівномірною перевіркою
в часі. Під час тематичного контролю здійснюється й необхідна
рівномірність і достатня частота перевірки.
Отже, принцип тематичності, направлений на виявлення, оцінку і
результат навчальних досягнень учнів з визначених суттєвих питань теми,
на встановлення зв'язків між темами, а також міжпредметних зв'язків. Його
компонентами є: контроль, перевірка, оцінка і результат навчальних
досягнень учнів.
Складова частина контролю — це виявлення рівня знань, умінь і навичок
учня на даному етапі навчання. Перевірка знань повинна Забезпечувати
навчальні завдання школи. Вміле її використання дає необхідну інформацію
вчителю для керівництва процесом навчання. Перевірка знань учнів несе в
собі визначені дидактичні функції.
Неправильно було б розглядати функції перевірки знань учнів ізольовано
одну від одної. Тільки в тісному взаємозв'язку всіх функцій перевірка
забезпечує позитивні реузультати у шкільному навчанні.
Функції перевірки розглядаються у багатьох працях з педагогіки і в
різних методиках, авторами яких є: Є.І.Перовський, Н.Г.Дайрі,
Г.І.Казьмін, М.О.Архангельський, Д.О.Лордкіпанідзе, Т.С.Панфілова,
М.М.Покровська, Н.Є.Анкудінова, М.Т.Калінчук, М.В.Поха, В.О.Уметський та
інші.
Як показує аналіз педагогічних досліджень, різні автори по-різному
характеризують функції перевірки знань учнів. Жодна праця не дає і
аналізу функцій перевірки, які вона здійснює.
Дидактичні дослідження М.О.Архангельського, Д.ОЛордкіпанідзе,
В.О.Онищука, А.Орлова, Т.С.Панфіловоі, Б.П.Ройтмана показують, що
перевірка знань учнів необхідна не тільки для управління засвоєнням і
повторенням матеріалу, а й має велике виховне значення. Вона дисциплінує
учнів, виховує у них відповідальність за виконання роботи, привчає до
систематичної, планомірної роботи, викликає бажання змагатись за кращі
показники результатів навчання.
Є.І.Перовський класифікує загальні і специфічні функції перевірки.
Перша — це виявлення рівня знань учнів, на основі чого робляться висновки
про результати їх роботи. Друга — це виховання в учнів відповідальності
за своє навчання, свідомого виконання навчальних завдань.
Завдяки правильній перевірці змінюються самі знання учнів: стають
точніші, повніші, міцніші, більш осмислені.
М.Г.Дайрі визначає такі функції перевірки знань учнів: оцінка і
результативність знань, удосконалення їх знань у процесі перевірки,
розвиток їх пізнавальних здібностей і мови, виховання позитивних рис
особистості.
Автор відзначає, що правильно поставлена поточна перевірка — важливий
спосіб підвищення якості знань учнів. Завдання кожного педагога полягає у
тому, щоб повністю подолати вузькоконтрольне формально-результативне
опитування, що ще зустрічається на практиці, і розробити дидактично
обгрунтовану методику навчальної перевірки учнів, а також систему
оцінювання результатів навчання, щоб успішно вирішити задачі і оцінювання
знань, і їх удосконалення, і розвиток пізнавальних здібностей і мови
учнів, і виховання у них відповідальності за навчання.
Перевірка допомагає вчителю визначити, як розвинуті пам'ять, мислення
учнів, як володіє кожний з них усним мовленням, що саме засвоює легше, а
що важче. Вона складає органічну частину результатів навчальних досягнень
учнів, е засобом організації процесу засвоєння.
У залежності від того, в який момент здійснюється перевірка, В.О.Онищук
визначає такі основні функції перевірки: навчально-коригуючу, контрольно-
узагальнюючу. Перевірку, яка забезпечує контрольно-стимулюючу функцію,
автор називає тематичним оцінюванням знань. У результаті цього
ототожнюються два різні поняття «перевірка» і «результати навчання».
Дослідження показує, що доцільно виділити наступні функції контролю:
діагностичну, навчальну, виховну, розвиваючу, стимулюючу. Класифікуючи ці
функції контролю і оцінювання результатів навчальних досягнень учнів, ми
виходимо з того, що: 1) перевірка знань дає можливість учителю визначити
фактичний рівень знань учнів і тим самим контролювати ефективність
методів і прийомів навчання; 2) перевірка знань є невід'ємною складовою
частиною навчального процесу. Отже, вона забезпечує навчальні і виховні
цілі; 3) обгрунтування вчителем відповідей під час перевірки знань
розкриває учню конкретні можливості підвищення результатів своїх
навчальних досягнень.
Функції контролю:
А) Діагностична функція перевірки навчальних досягнень учнів, на нашу
думку, полягає у тому, що через визначену систему завдань вчитель
визначає можливості подальшого просування кожного учня. Вона полягає у
тому, що вчитель діагностує ефективність методів і прийомів навчання,
використаних ним.
Б) Навчальна функція направлена на вироблення таких завдань для учня,
які сприяють узагальненню, поглибленню і систематизації знань, розвитку
логічного мислення учнів у навчанні.
М.Н.Покровська підкреслює, що перевірку можна зробити такою, щоб вона
не уявлялась даремно витраченим часом, а була продовженням процесу
навчання, його особливою формою. При правильній перевірці знань учнів
учитель працює з цілим класом, опитування навіть кожного учня
використовується як можливість продовження роботи з цілим класом.
Перевірка використовується для повторення, уточнення знань, підготовки
учнів до сприйняття нового матеріалу. Майже на всіх уроках перевірку
знань учнів можна організувати так, щоб вона виконувала навчальну
функцію.
На практиці це можна здійснювати таким чином. Для відповіді викликають
2—3 учні, завдання для них підготовлені раніше (за такої перевірки
необхідно підбирати учнів з неоднаковими здібностями). За той час,
протягом якого учні готують завдання, можна використати для роботи з
класом (посильно цю роботу виконувати в повільному темпі). Коли перший
учень готовий до відповіді, клас уважно його слухає, робить зауваження,
виявляючи недоліки відповіді, внести виправлення в оформленні записів та
інше.
У такий спосіб контролю і перевірки знань не тільки перевіряються,
діагностуються знання окремих учнів, але й одночасно поглиблюються знання
всіх учнів класу. Це активізує клас, сприяє вихованню уваги учнів, дає
можливість вчителю оцінити результати навчальних досягнень більшої
кількості учнів протягом всього уроку.
Навчальна функція контролю і перевірки оцінювання результатів
навчальних досягнень учнів повинна здійснюватись і під час виконання
письмових робіт.
Не слід вважати нормальним те положення, під час якого мета завжди не є
засобом навчання і систематизації знань, підкреслює М.Л.Крейзман.
Необхідно, щоб учні, які повністю або частково не справились з виконанням
завдань, визначили помилку і зуміли її пояснити. На практиці же часто
зустрічаємося з фактами, коли письмові роботи різного характеру вчителі
проводять тільки з метою виставлення бала. Помилок при цьому не
аналізують, не проводять додаткових робіт з метою їх усунення. Інколи
учні навіть не знають, за що їм поставили відповідний бал.
Таким чином, накопичення помилок призводить до того, що навчання стає
нудним, нецікавим.
В) Виховна функція контролю і перевірки виявляється в методиці
проведення вчителем, у наступному коментуванні й оцінюванні робіт.
Істотне значення для здійснення виховної функції перевірки має
спрямування її на розвиток інтелектуальних здібностей.
Г) Розвивальна функція також тісно пов'язана з іншими функціями
контролю. Останнім часом вона почала привертати до себе пильну увагу
психологів, дидактів, методистів і вчителів. У літературі неодноразово
стверджувалася думка про те, що розумовий розвиток учнів забезпечується
спеціальними методами—проблемними, пошуковими, дослідницькими. Але
більшість психологів і дидактів вважають, що розвивальну функцію
використовують в усіх видах контролю (попередній, поточний, тематичний,
підсумковий).
Д) Контролююча функція передбачає встановлення рівня навчальних
досягнень окремих учнів і класу в цілому; вона дає вчителеві змогу судити
про якість засвоєння теми, своєчасно планувати коригуючу роботу й
методику вивчення наступного матеріалу.
Психолог Б.Г.Ананьєв виділив орієнтуючу і стимулюючу функції.
Є) Орієнтуюча впливає на розумову роботу, сприяє усвідомленню учнем
процесу цієї роботи і розумінню власних знань.
Ж) Стимулююча впливає на вольову сферу через переживання успіху чи
невдачі.
Систематичний підхід до аналізу і досліджень контролю за оцінюванням
результатів навчальних досягнень учнів дозволив визначити взаємозв'язок
функцій управлінського циклу: планування, регулювання (своєчасність) і
координація, контроль, оцінка і стимулювання.
Оцінка і стимулювання — тісно взаємопов'язані і складають управлінський
цикл. У цьому циклі планування є вихідною функцією. Тому дуже важливо
визначити об'єкти контролю організаційної діяльності, які саме і
обумовлюють навчальний процес — учитель і учні. Отже, цілісне дослідження
проблеми контролю і перевірки та оцінки результатів навчання під час
вивчення навчальних предметів неможливе без дослідження його
взаємозв'язків з функціями планування і управління.
Багатопредметність середньої ланки навчання та різноманітність його
цілей зумовлюють велику складність у визначенні вчителями головних
завдань вивчення того чи іншого матеріалу. Тому, розпочинаючи вивчення
нової теми, вчитель має ще раз уважно прочитати, як вона окреслена в
програмі, зіставити з нею зміст підручника, щоб уявити послідовність
розгортання матеріалу за визначену кількість годин, результат, до якого
слід прагнути. Виходячи з цього, в межах системи уроків визначають
об'єкти контролю, різні види та способи виконання перевірних робіт.
Перед вивченням нового, особливо складного матеріалу Застосовується
попередній контроль, мета якого — виявити рівень знань, умінь, способів
дій, які мають стати фундаментом для засвоєння нової теми. У ході
вивчення матеріалу, його закріплення і актуалізації застосовуються різні
види перевірних завдань для поточного контролю якості засвоєного, що дає
вчителеві можливість оперативно впливати на прогалини в знаннях учнів або
вибрати інші методи роботи.
Тематичний контроль має на меті виявити рівень засвоєння обов'язкових
знань з теми. Наприкінці чверті і року здійснюється підсумковий контроль.
У процесі теоретичного дослідження, вивчення педагогічного досвіду
будуть розроблені вимоги до організації і здійснення контролю за
оцінювання результатів навчальних досягнень учнів основної школи під час
вивчення гуманітарних дисциплін.
Ми розподілимо їх на три групи, які складаються з таких основних
питань:
1. Вимоги до рівня компетентності.
2. Вимоги до організації здійснення контролю за оцінюванням результатів
навчальних досягнень учнів під час вивчення гуманітарних предметів.
3. Вимоги до знань методики контролю.
Опитування вчителів м. Києва показало, що більшість з них безпосередньо
передбачає залежність підвищення ефективності результатів навчальних
досягнень учнів від доцільності планування контролю і перевірки;
здебільшого вважають, що якість і ефективність контролю і перевірки
підвищаться під час планування, коли враховуватимуться специфіка
предметів і виділяються вузлові питання; інші зв'язують підвищення
навчальних досягнень учнів в школах, де вони працюють, з удосконаленням
перспективного, річного, тематичного, поточного та інших видів контролю
планування.
Таким чином, ефективність контролю за оцінюванням результатів
навчальних досягнень учнів основної школи має бути направлене на
виявлення особистого відношення учнів до виконання суспільних обов'язків,
ступеню активності і підготовки до проведення позакласних міроприємств,
рівня їх навченості.
1.2.Методи та форми контролю знань
В залежності від специфіки організаційних форм розрізняють контроль,
здійснюваний учителем: фронтальний, груповий, індивідуальний і
комбінований і самоконтроль учнів.
При фронтальній формі організації контролю на питання вчителя по
порівняно невеликому обсязі матеріалу короткі відповіді, звичайно з
місця, дають багато учнів класу. Ця форма контролю дозволяє вдало
сполучити перевірку з завданнями повторення і закріплення пройденого
матеріалу, викликаючи підвищену активність класу. Учитель ставить
питання, як правило, перед усім класом, щоб в обговоренні цих питань
брали участь всі учні. Кожен учень може доповнити, виправити, уточнити
відповіді своїх товаришів, підтвердити ці доповнення прикладами і т.д.
Дуже часто фронтальне опитування приймає вигляд жвавої бесіди. При
вмілому застосуванні фронтального опитування за порівняно невеликий час
удається здійснити перевірку знань у значної частини учнів класу.
Однак при фронтальному контролі буває важко забезпечити
докладність всебічність перевірки кожного учня окремості.
Групова форма організації контролю використовується в тих випадках,
коли виникає необхідність перевірити підсумки навчальної роботи чи хід
її виконання частиною учнів класу, що одержала певне колективне завдання
на уроці в процесі позаурочних занять. При цьому питання ставляться
перед цією групою, у їхньому вирішенні беруть участь учні, що працювали в
складі даної групи, але із обов'язковим залученням до обговорення інших
учнів класу.
Індивідуальний контроль широко застосовується для ґрунтовного
знайомства вчителя зі знаннями, уміннями і навичками окремих учнів, що
для відповіді звичайно викликаються до класної дошки чи до столу з
приладами, до карти, хоча не виключається відповідь учня і з місця, якщо
при цьому не потрібні записи чи графічні зображення, за якихми повинні
стежити всі учні, наочні приладдя і різне навчальне устаткування. У зміст
відповіді учня входить пояснення теоретичних питань, виконання за
завданням учителя різних вправ, задач і експериментів. При
індивідуальному контролі вчитель звертає увагу на докладність і
усвідомлений характер відповіді що учиться, логічність його суджень,
доказовість висунутих їм положень, уміння застосовувати засвоєні знання.
З цією метою учню задають додаткові і навідні запитання.
Учитель установлює визначену систему індивідуального опитування,
завчасно при плануванні уроку визначаючи за результатами своїх
спостережень і попереднього контролю, кого з учнів варто запитати на тім
або іншому уроці і по яких розділах. Система ця не повинна бути
трафаретною і незмінною, тому що шаблоновий її характер не забезпечить
поставленої мети, оскільки система стає добре відомою учням і контроль
втрачає елемент несподіванки, що має немаловажне значення для
забезпечення систематичної підготовки учнів до уроків.
Контроль повинен стимулювати постійну роботу всіх учнів, і це певною
мірою досягається його несподіванкою для учнів. Дане становище,
зрозуміло, не виключає можливості попереднього попередження окремих учнів
про майбутню перевірці, якщо ці учні одержували завдання по самостійній
роботі, пов'язаної з усуненням недоліків у знаннях, уміннях і навичках.
При продуманій організації індивідуальний контроль сприймається учнями
як звичайний елемент навчального процесу і не викликає негативних емоцій.
Дуже важливо зосереджувати увагу всіх учнів класу на відповіді товариша,
забезпечувати активну участь школярів у тій частині уроку, що зайнята
індивідуальним контролем. Досягається це такими прийомами, як постановка
вчителем проблемних питань або завдань перед усім класом з наступним
викликом для відповіді того чи іншого учня (як при фронтальному
опитуванні), коментування учнями окремих положень відповідей своїх
товаришів, доповнення їхніми повідомленнями і прикладами, пропозицією
інших, оригінальних способів виконання вправ і вирішення завдань і ін.
Одним із прийомів активізації індивідуального контролю є питання учнів
своєму товаришу під час його відповіді. Слід, однак, враховувати, що не
можна занадто широко користатися цим прийомом, тому що, по-перше, учню,
що задає питання, не завжди вдається правильно його сформулювати; по-
друге, зниження оцінки з-за питання товариша може викликати ускладнення в
їхніх відносинах. Краще, якщо питання школярів будуть трансформовані
вчителем і від його особи запропоновані .
Індивідуальний контроль розрахований на перевірку під час уроку
невеликої кількості учнів, він залежить від часу, що відводиться на
перевірку, характеру й обсягу вивченого і підлягаючого перевірці
матеріалу, рівня підготовки учнів.
У комбінованій формі контролю (при так званому ущільненому опитуванні)
досягається вдале сполучення індивідуального контролю з фронтальним і
груповим. Особливістю цієї форми контролю є одночасний виклик учителем
для відповіді декількох учнів, з яких один відповідає усно, 1-2 готуються
до відповіді, виконуючи на класній дошці необхідні графічні роботи чи
записуючи умови і хід розв'язання завдань, а інші за окремими партами
виконують індивідуальні письмові чи практичні завдання.
Достоїнства ущільненого опитування полягають у тім, що воно дає
можливість ґрунтовно перевірити трохи учнів при порівняно невеликій
витраті часу. Серйозні заперечення проти цієї форми контролю ґрунтуються
на тім, що вона обмежує навчальну функцію перевірки, тому що учні, що
самостійно виконують завдання, не приймають участі у фронтальній роботі з
класом, а результати їхньої діяльності перевіряються вчителем за межами
уроку. Крім того, при відсутності у вчителя достатніх навичок розподілу
уваги, буває досить важко одночасно проводити бесіду з одним учнем,
стежити за роботою самостійно виконуючі завдання і залучати до активної
участі в навчальній роботі інший склад класу.
Тому рекомендується піддавати ущільненому опитуванню одночасно обмежену
кількість учнів (3-4 чоловіка), застосовувати цю форму контролю переважно
в тих випадках, коли навчальне значення контролю не має вирішального
значення (наприклад, після того як матеріал вже засвоєний і є
необхідність здійснити перевірку тільки деяких учнів). Комбінована форма
контролю надає можливість використовувати програмовані засоби для
перевірки знань, умінь і навичок учнів у більшому ступені, ніж при інших
формах контролю.
Самоконтроль учнів забезпечує функціонування внутрішнього зворотного
зв'язку в процесі навчання, одержання учнями інформації про повноту і
якість вивчення програмного матеріалу, міцності сформованих умінь і
навичок, що виникли труднощях і недоліках. Самоперевірка має велике
психологічне значення, стимулює навчання. З її допомогою учень реально
переконується в тім, як він опанував знаннями, перевіряє правильність
виконання вправ шляхом зворотних дій, оцінює практичну значимість
результатів виконаних завдань, вправ, дослідів і т.д. В організації
самоконтролю учнів застосовуються засоби машинного і безмашинного
програмування.
Серед методів контролю виділяють: усну перевірку, перевірку письмово-
графічних робіт і перевірку практичних робіт.
Усна перевірка організується по-різному, в залежності від її мети та
від змісту матеріалу, що перевіряється. Серед цілей перевірки можна
виділити наступні: перевірити виконання домашнього завдання, виявити
підготовленість учнів до вивчення нового матеріалу, перевірити ступінь
розуміння і засвоєння нових знань. У залежності від змісту вона
проводиться по матеріалі попереднього уроку або по окремих розділах і
темах курсу.
Методика усної перевірки містить у собі дві основні частини:
а) складання перевірочних питань і їх запитування
б) відповідь учнів на поставлені питання
Складання перевірочних питань і завдань - важливий елемент усної
перевірки. Якість питань визначається їхнім змістом, характером
виконуваних учнями при відповіді на питання розумових дій, а також
словесним формулюванням.
При складанні питань завжди виходять з того, що перевіряти потрібно ті
знання, що є основними в даному курсі або відносно важко засвоюються
учнями, або які необхідні для успішного засвоєння подальших розділів і
тем курсу. На добір питань впливає вид перевірки: для уточнення змісту
питань для поточної перевірки необхідний аналіз зв'язків досліджуваного
матеріалу з раніше пройденим, а для тематичної і підсумкової перевірки -
виділення головних знань і способів оперування ними . Причому усну
перевірку вважають ефективною, якщо вона спрямована на виявлення
свідомості сприйняття знань і усвідомленості їхнього використання, якщо
вона стимулює самостійність і творчу активність учнів.
Якість питань визначається характером розумових дій, що виконують учні
при відповіді на питання. Тому серед перевірочних завдань виділяють
питання, що активізують пам'ять (на відтворення вивченого), мислення (на
порівняння, доказ, узагальнення), мову. Велике значення мають проблемні
питання, що змушують застосовувати отримані знання в практичній
діяльності.
Якість усної перевірки залежить від підбора, послідовності і постановки
питань, що пропонуються: по-перше кожне питання повинно бути
цілеспрямованим і логічно завершеним, а по-друге - повинно бути гранично
стиснутим, лаконічним і точним.
Другою складовою частиною усної перевірки є відповідь учня на питання.
У дидактичній літературі виділяються дві умови якісного виявлення знань
учня:
1) Учню ніхто не заважає (вчитель і клас коментують відповідь потім).
2) Створюється обстановка, що забезпечує найкращу роботу його
інтелектуальних сил.
Переривати учня можна тільки в тому випадку, якщо він не відповідає на
запитання, а ухиляється вбік. При оцінці відповіді учня звертають увагу
на правильність і повноту відповіді, послідовність викладу, якість мови.
Прийоми усної перевірки використовуються на різних етапах уроку. Вибір
тих чи інших прийомів багато в чому визначається метою і логікою уроку.
Перевірка письмово – графічних робіт
Другим широко застосовуваним методом контролю в навчанні є перевірка
письмово-графічних робіт. Цей метод має свої якісні особливості: велика
об'єктивність у порівнянні з усною перевіркою, охоплення потрібного числа
що перевіряються, економія часу. Застосування письмових робіт
використовується для:
1) Перевірки знання теоретичного матеріалу
2) Уміння застосовувати його до рішення задач
3) Контролю сформованих навичок
У методиці письмово-графічних робіт виділяють чотири основних етапи,
яким треба приділяти увагуц - це підготовка, організація, проведення,
аналіз результатів.
При підготовці потрібно: визначити мету перевірки, відібрати зміст
об'єктів перевірки, скласти перевірочні завдання.
При організації перевірочної роботи учнем повідомляється, у яких
зошитах її виконувати, які завдання їм призначені, як озаглавити роботу,
як оформити рішення, час виконання роботи. При цьому потрібно стежити за
самостійністю виконання роботи кожним учнем.
Аналізування відповідей учнів ефективно тоді, коли воно проводиться за
визначеними схемами . Ретельно проведений аналіз дозволяє глибоко вивчити
прогалини і досягнення окремих учнів, виділити типові помилки й основні
труднощі учнів, вивчити причини їхньої появи і намітити шляхи їхнього
усунення.
Перевірка практичних робіт
За допомогою цього методу одержують дані про уміння учнів застосовувати
отримані знання при вирішенні практичних завдань, користатися різними
таблицями, формулами.
Вчитель одержує звіт учня, у якому наводиться тільки результат чи
схематично описані план практичної роботи та її результати. Це трохи
ускладнює перевірку й оцінку кожної дії учня. Тому на практиці в
перевірочному завданні приводитися алгоритм його виконання, що дозволяє
здійснити таку перевірку правильності дій учня. Усі роботи перевіряються,
але оцінюються по-різному, за результатами оглядових робіт оцінки
виставляються в журнал, за результатами тренувальних робіт можна
виставити лише позитивні оцінки.
РОЗДІЛ 2. Методика організації контролю знань з теми «Взаємодія попиту
та пропозиції»
2.1. Роль курсу «Основи економіки» в загальній системі освіти
Країна зробила перший крок у становленні шкільної економічної освіти.
Однак коло невирішених питань охоплює ще багато проблем: зміст і терміни
навчання, варіативність і різноманітність програм, навчально-методичне
забезпечення та його якість, підготовка і перепідготовка вчителів
економіки. І таких проблем у вивченні економіки значно більше, ніж з інших
дисциплін.
З цього навчального року економіку введено у навчальні плани як окремий
предмет для 10 класів, а для класів технологічного профілю - і в 11. На
конкурсі - захисті Малої академії наук працюють секції, на яких учні
захищають творчі роботи з економіки. Розроблено орієнтовну програму
підготовки і перепідготовки для вчителів, що проходять її в інститутах
післядипломної педагогічної освіти.
Активно розпочали підготовку учителів економіки, чого ще кілька років
тому не було. Незважаючи на економічні проблеми, державою виділено кошти на
видання підручників «Загальна економіка» і «Основи підприємницької
діяльності».
В АПН України працюють лабораторії, що опікуються питаннями
економічного навчання та виховання учнівської молоді. Чи не найголовнішим у
тому, що зроблено за цей час є розуміння учнями та вчителями, що викладають
курс «Основи економіки», необхідності та важливості вивчення курсу, а також
прискорення введення економічних дисциплін її інших навчальних закладах, у
тому числі вищих педагогічних.
Однією з найважливіших проблем сьогодення є питання, як навчати? Щоб
відповісти на нього, потрібно визначити для себе, чого ми хочемо навчати і
кого виховувати? Якщо розумну, активну особистість, здатну здобувати знання
і самовдосконалюватись, то форми, методи і технології навчання мають цьому
відповідати.
Національна доктрина розвитку освіти у XXI ст., схвалена на Другому
Всеукраїнському з'їзді працівників освіти, передбачає перехід від
репродуктивної і авторитарної освіти до інноваційної і гуманістичної. Тому
методика викладання предмета повинна мати дієвий характер. Учень на уроках
має бути активним учасником навчального процесу. Основне завдання його
полягає не в умінні повторити за вчителем або відтворити зміст підручника.
Треба навчити його самостійно знаходити знання в різних джерелах
інформації, критично оцінювати їх і застосовувати в реальному житті.
Цього потрібно навчати не лише учнів, а й учителів. Учителеві, який
багато років працював за репродуктивною системою і досі не зрозумів, що є Й
інші джерела інформації, важко змінитися. Треба йому допомогти. Значну роль
у цьому покликані відіграти Інститут післядипломної педагогічної освіти,
методисти з економіки, центри економічної освіти, вищі навчальні
педагогічні заклади, що готують студентів і працюють з учителями.
Протягом найближчих років потрібно підготувати велику кількість
учителів з економіки. Вимоги, що висуваються до вчителів економіки, дуже
високі. Тому Міністерство освіти і науки України разом з Національною радою
економічної освіти США, Українською радою розпочинає розробку навчально-
методичного забезпечення курсів підвищення кваліфікації вчителів економіки.
Сподіватимемось, що цей досвід буде вдалим і відповідатиме сучасним
вимогам.
У цьому могли б сприяти такі громадські організації, як Всеукраїнська
асоціація викладачів економіки, економічні центри, асоціації, ради. Вони
можуть впливати на підвищення якості навчально-виховного процесу,
допомагаючи вчителям через консультаційні центри, семінари, тренінги;
залучати вчителів до оцінювання якості посібників, що видаються у різних
регіонах, та інформувати їх про це, брати участь у виховній та
профорієнтаційній роботі і залучати громадськість до цього, проводити
аналітичну, інформаційну і роз'яснювальну роботу, пов'язану з життєво
важливими економічними питаннями, брати участь у видавничій діяльності
тощо.
Залишається відкритим питання забезпечення навчальною літературою.
Фактично в наявності є лише збірник навчальних програм, кілька підручників
і посібників з базового курсу, журнал «Географія та основи економіки в
школі». Не вистачає методичних посібників, збірників завдань для уроків і
підготовки до олімпіад, тестових завдань для перевірки навчальних досягнень
учнів за 12-бальною системою. Рукописів, що надходять для розгляду до
науково-методичної комісії, дуже мало. Якщо протягом наступних 4-5 місяців
рукописи не надійдуть, у новому навчальному році знову залишимося зі старим
багажем.
Водночас хочу дати пораду тим, хто займатиметься розробкою нових
матеріалів. Досвід свідчить, що до колективу авторів, крім науковців,
обов'язково мають входити вчителі-методисти. Тільки такий авторський склад
може зробити навчальні посібники життєздатними.
Також хотілося б нагадати про дидактичні принципи послідовності і
наступності, а також доцільності і розумності матеріалу, що пропонується до
друку. Перед тим як розробляти будь-який навчальний посібник, слід
з'ясувати його місце у шкільному курсі, навчальному плані, тобто він не
може бути відірваним від загальної концепції економічної освіти. Не
узгоджений по горизонталі і вертикалі матеріал ставить у незрозумілі
ситуації навчальні заклади, що без вагань вводять економіку в 3 або 7
класі, а по закінченні року не знають, що робити у наступному.
Не кожний шкільний предмет дає учневі можливості застосувати на
практиці нові знання і вміння. Економіка таку можливість дає. Більше того,
на її уроках учні вивчають не лише закони розвитку економічних систем, а й
аспекти еволюції людської свідомості, культури народу, його моралі,
психології та поведінки, що впливають як на життя окремої людини, так і на
прогрес економіки.
До навчальних курсів економічного спрямування, що дають можливість
розкритися потенціалу дитини ще в школі, належить, наприклад, курс «Основи
підприємницької діяльності». Якщо теоретичні знання з цього курсу вдається
підкріпити різними формами позаурочної діяльності (організація шкільного
виробництва, сільськогосподарського товариства, тривалої ділової гри тощо),
та ефективність навчання значно зросте. Поєднання (інтеграція) трудового
навчання та економічних знань у старших класах шляхом використання
різноманітних допрофесійних програм є дуже перспективним шляхом розвитку
профільної старшої школи. На жаль, допрофесійні програми у школі сьогодні —
це переважно скорочені вузівські курси з бухгалтерського обліку,
менеджменту тощо.
Важливим для викладання економіки є створення і застосування
особистісно орієнтованої технології навчання, що допоможе вчителеві
максимально наблизитися до роботи з кожним учнем. Звичайно, для цього
необхідна комп’ютсрна база. Комп’ютеризація набуває темпів, проте
комп'ютерних програм для роботи на уроках економіки ще не створено. Конкурс
на кращі комп'ютерні розробки вже оголошено і фінансується Міністерством.
Однією з провідних ідей Національної доктрини розвитку освіти у XXI ст.
є розширення доступу учнів до здобуття якісної освіти. Відомо, що досі
економіка була пріоритетним предметом переважно в елітних або
спеціалізованих (профільних) школах. У цьому році кількість шкіл, у яких
викладається економіка, значно зросла. Однак це відбулося переважно за
рахунок великих і малих міст, і ледь торкнулося сільських шкіл і шкіл-
інтернатів. Виправити такс становище можна за допомогою системи
дистанційного навчання.
Зараз зроблено лише перші кроки. Вони були нелегкими, але наступні не
будуть легшими. Потрібно об'єднати зусилля, скоординувати дії, налагодити
конструктивну співпрацю. Тільки у такому випадку буде досягнута поставлена
мета.
2.2. Особливості організації контролю знань учнів курсу «Основи
економіки» старшого шкільного віку
Шкільна економічна освіта на сучасному етапі має такі основні цілі:
• ознайомлення з основами економічної теорії і прикладних економічних
дисципл (основами бізнесу, підприємницької діяльності, бухгалтерського
обліку, менеджменту, маркетингу тощо);
• формування в учнів економічного мислення;
• формування вмінь і навичок приймати обґрунтовані рішення;
• проведення соціальної адаптації до змін, що відбуваються в сучасному
суспільсті у зв'язку з переходом до ринкових відносин;
• проведення професійної орієнтації в галузі економічної, правової,
підприємницької діяльності та розвиток підприємницьких здібностей учнів.
Відповідно до цілей економічної освіти оцінюванню підлягають теоретичні
знання учнів з основ теорії та вміння використовувати ці знання у
повсякденні, а саме: під час аналізу конкретних життєвих ситуацій і
прийняття оптимального рішення; розв'язання практичних завдань, пов'язаних
з економічною діяльністю людини, сім'ї, громади, держави, проведення
порівняльного аналізу економічних явищ тощо.
Навчальна діяльність учнів має багаторівневий характер.
На першому рівні — початковому— учень здійснює пізнавальну діяльність
лише під керівництвом учителя; відтворення навчального матеріалу має
фрагментарний вигляд. Результатом вивчення навчального матеріалу є
впізнання учнем економічних явиш, формул, понять і однослівна відповідь на
запитання. На цьому рівні учень ще не здатний розв'язувати задачі, будувати
і читати графіки економічного змісту, описувати з економічної точки зору
свій вибір або дії.
На II рівні — середньому — учень з допомогою вчителя:
• відтворює інформацію, засвоєну ним у процесі навчання (знання і вміння
є копіями);
• намагається співвіднести показані або описані раніше економічні явища з
їх характеристиками, формулами, графіками тощо, тобто може встановити, не
пояснюючи причин, відповідні з’вязки;
• намагається застосовувати окремі прийоми логічного мислення
(порівняння, аналіз, висновок);
• намагається виконати економічні вправи на одну дію, загальна методика,
послідовність, формула яких йому знайомі;
• намагається використати отримані знання для пояснення власних рішень
або дій.
На III рівні — достатньому - учень здійснює пізнавальну діяльність
самостійно, інколи звертається за консультацією до вчителя. Він:
• розуміє і свідомо відтворює основний навчальний матеріал;
• застосовує у типових ситуаціях прийоми логічного мислення (порівняння,
аналіз, висновок);
• самостійно виконує типові економічні вправи;
• уміє використовувати отримані знання у типових ситуаціях, самостійно
доводить своє твердження, але з деякими неточностями;
• уміє користуватися додатковими (крім розповіді вчителя і підручника)
джерелами інформації;
• уміє спостерігати за економічною інформацією у засобах масової
інформації і робити деякі висновки.
На IV рівні — високому — учень:
• вільно володіє змістом теми, глибоко розуміє економічні закони і
категорії; забезпечує конкретизацію знань власними прикладами;
• уміє відтворити всю тему або її частину, вказуючи на причини,
взаємозв'язки, наслідки, обгрунтовуючи свою точку зору;
• виконує економічні вправи, загальна методика і послідовність (алгоритм)
яких йому знайомі, проте зміст охоплює кілька тем (комбіновані завдання);
• виконує нові завдання: складає план виконання нового завдання, пропонує
оригінальні способи розв'язання, обґрунтовує результат, вносить у свою
діяльність елементи творчості;
• учень грамотно і творчо використовує матеріали преси, телебачення,
нормативні документи;
• виявляє особисту позицію щодо економічних процесів, які відбуваються в
суспільстві.
Оцінка досягнень учнів складається з оцінювання теоретичних знань (у
письмовій або усній формі) і практичних умінь учнів.
2.3. Контроль знань з теми «Взаємодія попиту та пропозиції»
Розглянемо варіант контролю з використанням тестових завдань:
1. Яке визначення сутності попиту правильне?
А) попит – це потреби у формі певної кількості грошей;
Б) попит – це потреба в наявних на ринку товарах і послугах;
В) попит – це прагнення різних суб’єктів придбати виготовлені виробниками
товари.
2. Що таке пропозиція?
А) товар, що знаходиться на ринку, або може бути доставлений на нього;
Б) прагнення виробника(продавця) запропонувати на продаж свої товари;
В) запропоновані виробниками товари, які знаходяться на ринку.
3. Який закон розкриває взаємозв’язок попиту і цін?
А) закон вартості;
Б) закон попиту;
В) закон попиту та пропозиції.
4. За якими цінами продаються товари і послуги, коли попит перевищує
пропозицію?
А) вищіми від вартості;
Б) нижчими від вартості;
В) дорівнюють вартості.
5. За якими цінами продаються товари і послуги, коли попит і пропозиція
збігаються?
А) вищіми від вартості;
Б) нижчими від вартості;
В) дорівнюють вартості.
6. Який закон розкриває взаємозв’язок між додатковими витратами ресурсів і
збільшенням обсягів виробництва?
А) закон вартості;
Б) закон зростання продуктивності праці;
В) закон спадної віддачі.
7. Що таке гранична користність?
А) найвище задоволення, яке отримує індивід від споживання матеріальних
благ;
Б) вигода, яку отримує індивід від споживання ще одного товару або послуги;
8. Яке визначення граничних доходів правильне?
А) доходи, які отримує підприємець від продажу додаткової одиниці товару;
Б) доходи, які отримує підприємець від продажу товарів за найвищіми цінами.
9. Що таке граничний продукт?
А) останній екземпляр товару, виготовлений працівником наприкінці робочого
дня;
Б) додаткова продукція, виготовлена ще одним додатковим робітником.
10. Доки фірма розширює випуск товарів за умови орієнтації на граничні
витрати?
А) поки граничні витрати зрівняються з ціною продукції;
Б) поки граничні витрати зрівняються з собівартістю продукції;
В) поки граничні витрати зрівняються з оптовими цінами промисловості.
Висновки
Економічні знання необхідні всім: і тим, хто має власну справу, і тим,
хто наймається на роботу, і тим, хто продає, і тим, хто купує. Без них не
обійтись у сім'ї, у відносинах між людьми. Тому економічна освіта стала
потребою сьогодення. Воно покликано сформувати у громадян України
економічні знання, економічну культуру, діловитість, заповзятливість,
вміння аналізувати економічну ситуацію та приймати обґрунтовані рішення.
Зараз робиться спроба запровадити у старших класах середньої
загальноосвітньої школи курс "Основи економічних знань", для того, щоб
сформувати у підростаючого покоління глибоке розуміння суті економічних
процесів, які відбуваються в суспільстві. Тому що настане час, коли саме
життя, ринковий відбір залишить серед підприємців не просто винахідливих та
впевнених у собі новачків, а тих, хто володіє теоретичними та практичними
знаннями.
Систематичний контроль знань і умінь учнів – одна з основних умов
підвищення якості навчання. Учитель математики у своїй роботі повинен
використовувати не тільки загальноприйняті форми контролю (самостійна і
контрольна роботи, усне опитування біля дошки і т.д.), але і систематично
винаходити, упроваджувати свої засоби. Уміле володіння вчителем різними
формами контролю знань і умінь сприяє підвищенню зацікавленості учнів у
вивченні предмета, попереджає відставання, забезпечує активну роботу
кожного учня. Контроль для учнів повинен бути навчальним.
В результаті проведення нетрадиційних форм контролю знань і умінь
розкриваються індивідуальні особливості дітей, підвищується рівень
підготовки до уроку, що дозволяє вчасно усувати недоліки і пробіли в
знаннях учнів.
Список використаної літератури
1. Аксьонова О.В. Методика викладання економіки: Навч. посібник - К.:
КНЕУ,1998
2. Бондарчук О.І. Бондарчук Л.І. Основи педагогіки та психології. Курс
лекцій. - К.: МАУП, 1999
3. Державна національна програма "Освіта" (Україна XXI століття)
4. Лозниця В.С. Психологія і педагогіка. - К., 1999
5. Охитина Л.Т. Психологические основы урока. В помощь учителю. - М.:
Просвещение, 1977
6. Подласый И.П. Педагогика: Новый курс: Учебник для студ. высш. учеб.
заведений: В 2 кн. - М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2001
7. Психологія: Підручник / Ю.Л. Трофімов, В.В. Рибалка, П.А Гончарук та
ін.; за ред. Ю.Л.Трофімова - К.: Либідь, 1999
8. Харламов И.Ф. Педагогика: Учеб. пособие. - М.: Юристъ, 1997
9. Юровський Д. Б. “Економіка для початківців” – Тернопіль: 1998р.
10. Побірченко Н.А., Пархоменко І.М. “Критерії оцінювання навчальних
досягнень учнів з економіки” // “Географія і основи економіки у школі” –
2001 №1 с.4-6.
11. Экономическая теория в школе. Книга для учителя – Ростов на Дону:
«Феникс», 1996г.
12. Програми для загальноосвітніх навчальних закладів. Економіка 8-11
класи – Київ, 1998р.
13. Економіка: навчальний посібник для загальноосвітніх середніх шкіл / За
редакцією С. В. Степаненка – КЕІ КНЕУ, 2000р.
14. Осадчук А.І. “Сутність і види контролю перевірки знань учнів”
//Історія в школі – 2001 №2 с.2-7.
Реферат на тему: Методическая разработка по курсовой работе: «Воспитание культуры поведения у дошкольников»
Методическая разработка по курсовой работе:
«Воспитание культуры поведения у дошкольников»
ПЛАН:
I. Теоретическая часть:
1. Обоснование выбора темы.
2. Необходимость воспитания культуры поведения с ранних лет, условия.
3. Понятие культуры поведения детей дошкольного возраста,
характеристика её компонентов через анализ изученной литературы:
а) Формирование культурно-гигиенических навыков;
б) Культура общения между сверстниками и взрослыми, между
мальчиками и девочками;
в) Культура деятельности; бережное отношение к вещам, игрушкам,
книгам, природе.
4. Методика формирования культуры поведения в разных возрастных
группах.
5. Вывод о состоянии освещения этой проблемы в методической
литературе.
II. Практическая часть.
ЛИТЕРАТУРА:
1. Буре Р.С., Островская Л.Ф. «Воспитатель и дети» М. Просвещение 1985 г.
2. Петерина С.В. «Воспитание культуры поведения у детей дошкольного
возраста» М. Просвещение 1986 г.
3. Островская «Поведение – результат воспитания» Д/в №5 – 77 г.
4. Ядэшко, Сохина «Дошкольная педагогика»
5. Ерофеева Т. «Усвоение дошкольниками правил поведения с товарищами» Д/в
№10-80 г.
6. Островская Л.Ф. «Азы воспитанности» Д/в 8-85 г.
7. «Ваш ребенок воспитан?» Д/в №10-86 г.
8. «Воспитывать тактичного собеседника» Д/в №8-85 г.
9. «Беседы на этические темы» Д/в №4-88 г.
10. «Ребенок и сверстники» Д/в №9-88 г.
11. Зернова «Воспитание любви и уважения к книге» Д/в №6-89 г.
12. Гелло В. «Учите беречь книгу» Д/в №1-76 г.
13. «Речевой этикет и вежливость» Д/в №4-90 г.
14. Иванова «Воспитание культуры речи» Д/в №12-88 г.
15. Бархатова «Воспитание культуры поведения» Д/в №11-89 г.
16. Юдина «Уроки вежливости» Д/в №4-88 г.
17. Рычашкова «Упражнения по закреплению культуры поведения» Д/в №3-89 г.
18. Портянкина «Примерное планирование работы по воспитанию культуры
поведения» Д/в №1-89 г.
19. Марковская «Уголок живой природы в д/с» Д/в №5-91
20. Яковенко Т., Ходонецких З. «О воспитании культурно-гигиенических
навыков» Д/в №8-79 г.
21. Теплюк С. «Об опрятности и аккуратности» Д/в №9-88 г.
I. Теоретическая часть:
1. Обоснование темы:
Я выбрала эту тему, потому что считаю, что она более актуальна на
сегодняшний день.
Прежде всего ребенку с малых лет нужно привить этикет. Этикет выражает
содержание тех или иных принципов нравственности, в широком смысле
слова.
Этикет – важная часть общечеловеческой культуры, нравственности, морали, в
добре, справедливости, человечности – в области моральной культуры и о
красоте, порядке, благоустройстве.
Научить ребенка везде и во всем уважать общество в целом и каждого его
члена в отдельности о относиться к ним так, как он относиться к себе и
чтобы другие так же относились к нему. Правило очень простое, но увы? В
повседневной практике человеческие отношения далеко не всеми и не всегда
осуществляются. А между тем культура – человеческих отношений, общение
людей между собой играют важную роль в жизни. Если ребенок получается
общаться культурно с близкими, знакомыми, он будет так же вести себя и
совершенно с незнакомыми людьми.
Каждый из нас может по личным поступкам определить почти безошибочно
степень их воспитанности, преобладания у них привычки думать или не думать
об интересах окружающих.
И в каждой эпохи свой стиль, у каждого общества свои правила поведения, но
есть ценности общечеловеческие и именно на их основе развивается культура
любого народа. Неотъемлемая часть культуры – этикет, складывающийся веками,
уходящий своими корнями в сферу нравственности.
Всё начинается с детства. Воспитание нравственности начинается с колыбели.
Когда мать улыбается ребенку, радуется ему – это уже воспитание самой
глубокой нравственности, его дружеское отношение к миру. Далее детский сад,
потом школа. Центральная фигура в обществе, от которой зависит его будущее
– это учителя, выдающие еще мудрость – в книге. Объединить нас может только
высокая культура.
Культура ценна для всего человечества, всем она дорога. Не дорога она
только тем людям, которые лишены её. Культура, только культура может помочь
нам и в отсутствии её - причина многих бед.
Это актуальный вопрос нашего общества и я считаю, что нужно уделять больше
внимания подрастающему поколению.
2. Необходимость воспитания культуры поведения
С самого раннего детства ребенок вступает в сложную систему
взаимоотношений с окружающими людьми (дома, в дет/саду и т.д.) и
приобретает опыт общественного поведения. Формировать у детей навыков
поведения, воспитывать сознательно, активное отношение к порученному делу,
товарищество, нужно начинать с дошкольного возраста.
В детском саду для этого немало возможностей. В процессе повседневного
общения со сверстниками дети учатся жить в коллективе, овладевают на
практике моральными нормами поведения, которые помогают регулировать
отношения с окружающими.
Работая с детьми, воспитатели уделяют большое внимание формированию их
поведения на занятиях, в играх, труде и недостаточно оценивают возможности
повседневной бытовой деятельности, зачастую проходя мимо тех педагогических
ценностей, которые таит в себе повседневная жизнь дошкольного учреждения.
В силу того, что дети годами посещают, дет/сад, появляется возможность
упражнять их в хорошем поведении многократно, и это способствует выработки
привычек.
Каждый день дети здороваются и прощаются, убирают после игры игрушки,
умываются, одеваются на прогулку и раздеваются. Ежедневно ребенку
приходится аккуратно вешать одежду, ставить обувь т.д. Во всех этих
ситуациях дети не только практически овладевают различными навыками и
умениями, но и осваивают определенные нормы поведения в коллективе
сверстников.
Приучая детей здороваться со своими товарищами, воспитатель использует и
утренний приход в детский сад и встречи в течении дня с врагом, заведующей,
муз. Руководителем, поваром и т.д. Многократные упражнения помогают ребенку
осознать общее правило: «Здороваться надо со всеми, кого увидел в этот день
впервые». Такая постоянная связь формирует у детей положительную привычку.
Имеет значение и то, как будет сказано детьми «Здравствуйте» или «Доброе
утро», ведь внешняя форма вежливости выражает уважение и доброжелательное
отношение к окружающим. Одни здороваются охотно и приветливо, другие –
только после напоминая, третьи – только не здороваются совсем или
здороваются нехотя. Однако не стоит каждый случай приветливости
рассматривать как факт появления невежливости. Лучше разобраться, почему
ребенок не поздоровался, и помочь ему справиться. Часто дети здороваются
формально, не понимая смысла этого правила.
Например: Сережа входит в группу и сразу направляется к игрушкам.
Воспитатель напоминает мальчику, что сначала нужно поздороваться. Ребенок
отвечает: «Я уже здоровался там…» и рукой показывает на дверь. Это
свидетельствует, что мальчик не понимает, почему при входе надо
приветствовать друг друга. Воспитатель объясняет Сереже, что, здороваясь,
люди желают друг другу хорошего здоровья и настроения. Только в единстве
моральных знаний и поведения можно решать задачи нравственного воспитания
дошкольников. Важен также пример взрослых – сотрудников детского сада и
родителей – их приветливость и доброжелательность при встречах передаются
детям.
Любой из моментов режима дня в детском саду содержит огромные
воспитательные возможности. Взять хотя бы промежуток времени, когда дети
находятся в раздевальной комнате. В раздевальной комнате дети остаются
очень долго, но они постоянно вступают во взаимоотношения со сверстниками.
В этих взаимоотношениях складывается свой микроклимат, происходит
«автоматизация» норм поведения. Поэтому пребывание детей в раздевальной
комнате воспитатель может использовать, чтобы поупражнять детей в
доброжелательном отношении детей друг к другу, в умении уступать, приходить
на помощь товарищам, вежливо к ним обращаться.
Нередко во время одевания можно увидеть, как дети выстраиваются к
воспитателя, чтобы он помог им одеться, а ведь можно научить детей вежливо
обращаться за помощью к сверстникам. Почему дети порой не хотят обращаться
за помощью к сверстникам? По многим причинам: они не хотят выглядеть перед
ними беспомощными; не желают получить отказ; услышать на просьбу грубость и
т.д. Педагог должен использовать каждую ситуацию в повседневной и бытовой
деятельности, чтобы на практике показать детям, что и товарищ может
застегнуть пуговицы, развязать шарфик и т.д., только надо его об этом
попросить вежливо, и потом поблагодарить за оказанную услугу.
Взрослые должны с самого детства воспитывать у детей чуткость,
отзывчивость, готовность придти на помощь друг к другу. «Если товарищу
трудно, помоги ему», «Если тебе трудно – обратись за помощью» - вот
правила, которыми должны руководствоваться дети в повседневной жизни.
Воспитатель на конкретных примерах объясняет детям необходимость и
целесообразность каждого правила поведения. Осознав ценность правил, дети
начинают активно ими пользоваться, и постепенно следование этим правилам
становиться для них нормой поведения.
Перед воспитателями детского сада стоит задача: воспитать у детей бережное
отношение к вещам. Решение этой задачи требует от педагога большого
терпения. Малыша учат вешать одежду, складывать вещи. Часто можно видеть,
как дети в младших группах старательно складывают кофточки, шорты…, а в
средних группах небрежно заталкивают свои вещи в шкафы.
Некоторые воспитатели в средних группах, меньше внимания обращают на
формирования у детей навыков и умений самообслуживания. Воспитатель вводит
правило: «Каждой вещи – свое место» - и строго контролирует его выполнение.
Постоянно на конкретных примерах педагог может показывать детям, как важно
и необходимо соблюдать это правило: | |
