|
Реферат: Организация Варшавского договора (Политология)
Варшавский договор 1955г. О дружбе, сотрудничестве и взаимной
помощи, подписан Албанией, Болгарией, Венгрией, ГДР, Польшей, Румынией,
СССР и Чехословакией 14 мая 1955 на Варшавском совещании
европейских государств по обеспечению мира и безопасности в Европе.
Вступил в силу 5 июня 1955г.
Заключение Варшавского договора было вызвано угрозой миру в
Европе, созданной ратификацией западными государствами Парижских
соглашений 1954г., предусматривающих образование Западноевропейского
союза, ремилитаризацию Западной Германии и включение её в НАТО.
Варшавский договор носит строго оборонительный характер. Он имеет целью
принятие необходимых мер для обеспечения безопасности стран - его
участниц и поддержания мира в Европе. Договор состоит из преамбулы и 11
статей. В соответствии с его условиями и Уставом ООН государства –
участники Варшавского договора обязались воздерживаться в своих
международных отношениях от угрозы силой или её применения, а в случае
вооружённого нападения на кого-либо из них оказать подвергшимся нападению
государствам немедленную помощь всеми средствами, какие представятся им
необходимыми, включая применение вооруженные силы. Члены Организации
Варшавского договора обязались действовать в духе дружбы и сотрудничества в
целях дальнейшего развития и укрепления экономических и культурных связей
между собой, следуя принципам взаимного уважения независимости,
суверенитета и невмешательства во внутренние дела друг друга и других
государств. Предусмотрены взаимные консультации участников Варшавского
договора по всем важным международным вопросам затрагивающим их общие
интересы. Для проведения консультаций и рассмотрения вопросов, возникающих
в связи с осуществлением Варшавского договора, создан Политический
консультативный комитет (ПКК). На практике сложилось, что в ПКК
представлены все государства – участники Варшавского договора на самом
высоком уровне. Срок действия Варшавского договора – 20 лет с
автоматическим продлением его на 10 лет для тех государств, которые за год
до истечения срока не передадут правительству Польши заявление о денонсации
Варшавского договора. Он открыт для присоединения других государств,
независимо от их общественного и государственного строя. Варшавский договор
утратит силу в случае создания в Европе системы коллективной безопасности и
заключения с этой целью общеевропейского договора.
Для обеспечения эффективной защиты от возможной агрессии участники
Варшавского договора приняли решение о создании Объединённого командования
вооружёнными силами ОВС.
Объединённое командование и штаб ОВС обеспечивают взаимодействие
вооружённых сил и укрепления обороноспособности стран – участниц
Варшавского договора. В этих целях они проводят совместные командно-
штабные и войсковые учения, и маневры на территории этих стран. Совместные
учения и маневры союзных армий проводились на территории всех входящих в
него стран. К числу наиболее крупных относятся учения под кодовыми
названиями: «Октябрьский штурм» (1965), «Днепр» (1967) «Север» (1968) …
«Братство по оружию» (1970) и др.
На совещаниях ПКК и др. совещаниях стран – участниц Варшавского
договора их представители обсуждали важнейшие вопросы международных
отношений и совершенствования организации Варшавского договора , а также
неоднократно выступали с инициативами по разрядке международной
напряжённости. Был создан также Военный совет Объединенных
вооружённых сил. Неоднократно созывались в рамках Варшавского договора
совещания министров иностранных дел, министров обороны и их заместителей.
Уже на первом (Пражском) заседании ПКК (1956г) государства –
участники Варшавского договора выступили с предложениями,
предусматривавшими замену существующих в Европе военных группировок
системой коллективной безопасности, установление зон ограничения и
контроля над вооружениями и т.д.
На Московском заседании ПКК (1958г.) была принята Декларация, в которой
предлагалось заключить пакт о ненападении между государствами –
участниками Варшавского договора и членами НАТО.
В принятой на заседании ПКК в Москве (1960) Декларации союзные
государства одобрили решение Советского правительства в одностороннем
порядке отказаться от ядерных испытаний при условии, что западные
державы также не возобновят ядерных взрывов, и призвали создать
благоприятные условия для завершения выработки договора о прекращении
испытаний ядерного оружия.
На Варшавском совещании ПКК (1965г.) обсуждалось положение,
сложившееся в связи с планами создания многосторонних ядерных сил
НАТО, а также рассмотрены защитные меры на случай осуществления этих
планов.
Наиболее полно миролюбивая программа государств – участников
Варшавского договора была сформулирована в Декларации об укреплении
мира и безопасности в Европе, принятой на совещании ПКК в Бухаресте
(1966г.). Развёрнутая в Декларации программа достижения европейской
безопасности предусматривала, в частности, наряду с решением других
важных вопросов, развитие добрососедских отношений между всеми
европейскими государствами на основе принципов мирного
сосуществования государств с различным общественным строем; частичные
меры по военной разрядке на европейском континенте; исключение
возможности допуска ФРГ к ядерному оружию в какой бы то ни было
форме; признание реально существующих границ в Европе и т.д. Для
обсуждения вопросов обеспечения безопасности в Европе и налаживания
общеевропейского сотрудничества государства – участники Варшавского
договора предложили созвать общеевропейское совещание.
Участники Бухарестского совещания, а также совещания ПКК в Софии
(1968г.) решительно осудили вооружённую интервенцию американского
империализма во Вьетнаме и подтвердили свою поддержку
освободительной борьбы вьетнамского народа. На Софийском совещании
состоялся также обмен мнениями по проблеме нераспространения
ядерного оружия.
Будапештское совещание ПКК, наряду с рассмотрением вопросов по
укреплению и совершенствованию военной организации Варшавского
договора, уделило большое внимание вопросам европейской безопасности
и приняло Обращение ко всем европейским странам относительно
подготовки и проведения общеевропейского совещания с целью найти пути
и средства, ведущие к ликвидации раскола Европы на военные
группировки и осуществлению мирного сотрудничества между
европейскими государствами и народами, к созданию прочной системы
коллективной безопасности.
Идея Будапештского совещания ПКК о созыве общеевропейского совещания
получила дальнейшее развитие на совещании министров иностранных дел стран –
участниц Варшавского договора. Министры иностранных дел предложили провести
совещание в Хельсинки. В повестку дня совещания они рекомендовали два
вопроса: об обеспечении европейской безопасности и об отказе от применения
силы или угрозы её применения во взаимных отношениях между государствами в
Европе; о расширении торговых, экономических и научно – технических связей
на равноправных началах, направленных на развитие политического
сотрудничества между европейскими государствами.
Позиция стран – участниц Варшавского договора, направленная на
укрепление безопасности и развития мирного сотрудничества в Европе, была
вновь подтверждена на Берлинском совещании. Участники Берлинского совещания
отметили огромное значение для судеб европейского мира признания
существующего положения в Европе, сложившегося в итоге 2 – й мировой войны,
указали на важность заключения договора между СССР и ФРГ.
Участники совещания подтвердили свою готовность оказывать и впредь
решительную поддержку подвергшимся агрессии народам Индокитая и арабским
народам, в том числе арабскому народу Палестины, и вновь указали на
необходимость политического урегулирования в Индокитае и на Ближнем
Востоке.
В связи с агрессией колонизаторов против Гвинейской Республики участники
Берлинского совещания потребовали положить конец империалистическим
провокациям против независимых народов Африки.
Предложения, выдвинутые государствами – участниками Варшавского договора,
находятся в центре внимания всех европейских народов. Эти предложения, как
и вся деятельность Организации Варшавского договора, свидетельствуют о
подлинном миролюбии её участников и их заботе о поддержании мира и
безопасности в Европе.
Реферат на тему: Основні напрямки зовнішньої політики України
2 липня 1993 року Верховна Рада України схвалила “Основні напрямки
зовнішньої політики України”. Цей документ визначає базові національні
інтереси України і завдання її зовнішньої політики, містить засади, на яких
реалізується зовнішньополітична діяльність нашої держави.
В документі, зокрема, зазначається, що з огляду на його геополітичне
становище, історичний досвід, культурні традиції, багаті природні ресурси,
потужний економічний, науково-технічний та інтелектуальний потенціал,
Україна має всі можливості стати спливовую світовою державою, виконувати
значну роль в забеспеченні політико-економічної стабільності в Європі.
Зовнішня політика України спрямовується на виконання таких найголовніших
завдань:
. утвердження і розвиток України як незалежної демократичної держави;
. забеспечення стабільності міжнародного становища України;
. збереження територіальної цілістності держави та недоторканості її
кордонів;
. включення національного господарства у світову економічну систему для
його повноцінного економічного розвитку, підвищення добробуту народу;
. захист прав та інтересів громадян України, її юридичних осіб за
кордоном, створення умов для підтримання контактів з зарубіжними
українцями і віхідцями з України, надання їм допомоги згідно з
міжнародним правом;
. поширення в світі образу України як надійного і передбачуваного
партнера.
Засади, на яких наша держава реалізує свою зовнішню політику, базуються
на дотриманні загальновизначних норм і принципів міжнародного права,
статуту ООН, Хельсінського Заключного акту, Паризької хартії для нової
Європи та інших документів НБСЄ.
Україна здійснює відкриту зовнішню політику і прагне до співробітництва з
усіма заінтересованими партнерами, уникаючи залежності від окремих держав
чи груп держав.
Вона розбудовує свої двосторонні та багатосторонні відносини з іншими
державами та міжнародними організаціями на основі принципів добровільності,
взаємодопомоги, рівноправності, взаємовигоди, невтручання у внутрішні
справи.
Україна, наголошується в документі, не є ворогом жодної держави. Вона
беззастережно засуджує війну як знаряддя національної політики,
додержується принципу незастосування сили та загрози силою і прагне
вирішувати будь-які міжнародні спори виключно мирними засобами. Ми не
висуваємо жодних териториальних претензій до своїх сусідів, так само, як і
не визначаємо жодних териториальних претензій до себе.
В сучасних умовах, підкреслюється в документі, додержання прав людини не
є лише внутрішньою спавою окремих держав.
Україна додержується принципу неподільності міжнародного миру і
міжнародної безпеки і вважає, що загроза національній безпеці будь-якої
держави становить загрозу загальній безпеці і миру у всьому світі. В своїй
зовнішній політиці вона обстоює підхід “безпека для себе – через безпеку
для всіх”.
Наша держава керується принципом примату права в зовнішній політиці,
визначаючи пріоритет загальновизнаних норм міжнародного права перед нормами
внутрішньодержавного права. Її неодмінний принцип – сумлінне використання
всіх своїх міжнародних зобов'язань. Належним чином ратіфіковані договори
Україна вважає частиною свого внутрішнього права.
У своїй зовнішній політиці Україна спирається на фундаментальні
загальнолюдські цінності і засуджує практику подвійних стандартів в
міждержавних стосунках.
Україна виступає проти присутності збройних сил інших держав на
українській території, а також проти розміщення іноземних військ на
територіях інших держав без ясно висловленої згоди цих держав, крім
випадків застосування міжнародних санкцій відповідно до статуту ООН.
Згідно з вимогами міжнародного права, Україна здійснює неозброєні
примусові санкційні заходи у випадках міжнародних правопорушень, які
завдають їй шкоду.
Україна застосовує свої Збройні Сили у випадках актів збройної агресії
проти неї та будь-яких інших збройних зазіхань на її териториальну
цілістність та недоторканність державних кордонів або на виконання своїх
міжнародних зобов’язань.
Україна вважає себе, на рівні з усіма колишніми радянськими республіками,
правонаступницею Союзу РСР і не визнає будь-яких переваг і винятків з цього
принципу для жодної з держав-правонаступниць без належним чином оформленої
згоди свіх цих держав.
Головними сферами зовнішньополітичної діяльності України є розвиток
двосторонніх міждержавних відносин, розширення участі в європейському
регіональному співробітництві, співробітництво в рамках Співдружності
незалежних держав, членство в ООН та інших універсальних міжнародних
організаціях. Пріоритетними напрямами двосторонніх відносин України є
активний розвиток стосунків з такими групами держав: західні держави –
члени ЄС та НАТО, географічно близькі держави, країни Азії, Азіатсько-
Тихоокеанського регіону, Африки та Латинської Америки.
З прикордонними державами, говориться в документі, Україна має на меті
укласти повномаштабні договори про добросусідство і співробітництво, в тому
числі для остаточного підтвердження існуючих державних кордонів, створення
атмосфери взаємної довіри та поваги, розбудови дружніх і взаємовигідних
партнерських відносин у всіх галузях. В цьому контексті кожна прикордонна
держава є стратегічним партнером України.
В “Основних напрямках зовнішньої політики Украіни” звертається особлива
увага на те, що у звя’зку з особливостями історичного розвитку і специфікою
геополітичного і геоекономічного положення України домінантною двосторонніх
відносин з прикордоними державами є українсько-російські відносини. Для
України вони є стосунками “особливого партнерства”, оскільки від їхнього
характеру значною мірою залежатиме доля прогресивного демократичного
розвитку як України, так і Російської Федерації, стабільність в Європі і в
усьому світі. Продіючи будь-яким територіальним претензіям чи спробам
втручання у свої внутрішні справи, Україна вживатиме всіх заходів для
переведення стосунків з Росією в русло справжнього добросусідства,
взаємоповаги і партнерства. В цьому контексті надзвичайно важливе завдання
полягає в активізації діяльності, спрямованої на усвідомлення обома
сторонами безперспективності і згубності курсу на конфронтацію в украінсько-
російських відносинах.
Розбудова стосунків з західноєвропейськими державами, говориться в
документі, створить умови для віднвлення давніх політичних, економічних,
культурних, духовних зв’язків України з європейською цивілізацією,
прикорення демократизації, проведення ринкових реформ та оздоровлення
національної економіки. Таке співробітництво стане надійним підгрунтям для
розширення участі України в європейських структурах та майбутнього
інтегрування її господарства до загальноєвропейського і світового
економічного простору. В цьому контексті особливе значення для України
мають відновини із Сполученими Штатами Америки.
Географічно близькі держави разом з деякими прикордонними країнами є
своєрідним мостом між Україною та заходом Європи. Україна розвиватиме з
ними повномасштабні дружні відносини. Таке співробітництво розширюватиме
смугу стабільності і миру навколо України, сприятиме її утвердженню як
впливової європейської держави, торуватиме шляхи до широких політичних ,
економічних, культурних, наукових, гуманітарних стосунків з Центральною,
Північно-Східною Європою. Розгалужені і стабільні стосунки України з
географічно близькими державами є необхідною умовою повноцінного
інтегрування України у сім’ю європейських народів, її активної участі в
регіональному і субрегіональному співробітництві.
В документі зазначається, що Україна розвиватиме двосторонні відносини з
азиатськими, африканськими, латиноамериканськими державами, а також
країнами Азіатсько-Тихоокеанського регіону.
Окреслюючи основні напрямкирегіонального співробітництва України в
Європі, документ перераховує такі пріоритети в цій галузі: діяльність у
рамках Наради з безпеки і співробитництва в Європі (НБСЄ), участь в Раді
Північноатлантичного співробитництва та Північноатлантичної асамблеї,
розвиток контактів з Радою Європи та іншими європейськими структурами.
Україна розвиватиме свою зовнішньополітичну активність і на
субрегіональних напрямках, зокрема у Черноморському економічному
співробітництві та Дунайській комісії, налагоджуватиме широкі контакти на
Середземноморському напрямку, дотримуватиметься курсу на включення в
співробітництво в рамках Центральноєвропейської ініціативи, прагнутиме
підтримувати тісні контакти з Вишеградською групою, Північною Радою, та
Радою держав Балтійського моря, розвиватиме співробітництво у межах
Карпатського єврорегіону.
В документі підкреслюється, що перспективною метою української зовнішньої
політики є членство України в Європейських Співтовариствах, а також інших
західноєвропейських або загальноєвропейських структурах.
Україна, як одна із засновниць Співдружності незалежних держав, розвиває
співробітництво з країнами – учасницями СНД відповідно положень угоди про
Співдружність незалежних держав із Застереженнями до неї, зробленими
Верховною Радою України.
Україна виступає за розвиток найширших торговельно-економічних та інших
зв’язків між країнами СНД на засадах суверенного партнерства,
рівноправності і взаємовигоди.Вона відстоюватиме позиції збалансованої
господарської діяльності в рамках СНД як необхідного етапу на шляху
спровадження цивілізованих форм розвитку інтеграційних процесів. Визнаючи
потребу тісної економічної взаємодії в рамках СНД, Україна виходитиме з
того, що нагальною потребою сучасного етапу є перегляд старих і перехід до
нових форм інтеграції, кі б сприяли якнайшвидшому входженню України та
інших заінтересованих країн СНД в европейську і світову економічну систему.
Україна, говориться в документі, уникатиме участі в інституціоналізації
форм міждержавного співробітництва в рамках СНД, здатних перетворити
Співдружність в наддержавну структуру федеративного чи конфедеративного
характеру.
Україна підтверджує свій намір стати в майбутньому без’ядерною державою.
Скорочення та знищення ядерної зброї, яка розташована на її території,
Україна пов’язує з наданням їй ядерними державами та світовим
співтовариством надійних гарантій національної безпеки.
Одночасно з пошуками міжнародних гарантій своєї безпеки, говориться в
документі, Україна дбає про розбудову власниз Збройних Сил відповідно до
принципу необхідної оборонної достатності. Військова доктрина України має
оборонний характер і передбачає створення армії, озброєної сучасними видами
зброї та налагодженням військово-політичного співробітництва з іншими,
насамперед, сусідними державами та міжнародними огранізаціями, зокрема,
НАТО та ЗЄС.
Ефективне здійснення зовнішньої політики, говориться в документі, вимагає
наявності механізму її правового, фінансового, матеріального та кадгового
забезпечення, розгалуженої інфраструктури зарубіжних органів зовнішних
зносин.
Під керивництвом Президента України практична реалізація
зовнішньополітичної діяльності забеспечується Кабінетом Міністрів України і
здійснюється Міністерством закордонних справ, іншими центральними огранами
державної виконавчої влади на основі Конституції і законів України.
В той же день Верховною Радою України ухвалено відповідну Постанову, яка
зобов’язує Кабінет Міністрів, Мінестерство закордонних справ, дипломатичні
і консульські представництва за кордоном, інші міністерства та відомства,
які беруть участь в реалізації зовнішньополітичного курсу, керуватися в
роботі “Основни напрямками зовнішньої політики України”.
| |
