|
Реферат: Конституционный Суд Украины (Конституційний Суд України) (Право)
Министерство образования и науки Украины
Херсонский государственный технический университет
Реферат на тему :
«Конституційний Суд України»
Выполнил: Писарогло Д.И.
Ст. гр. 1ЭМП1
Проверил:
Херсон
2002
План
1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ…………………………………………………………………...3
2. СУДДІ КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ……………………………5
3. ГАРАНТІЇ ДІЯЛЬНОСТІ СУДДІВ КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ...7
4. ОРГАНІЗАЦІЯ ТА ДІЯЛЬНІСТЬ КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ……...8
5. ЗВЕРНЕННЯ ДО КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ………………………9
6. ПРОВАДЖЕННЯ В СПРАВАХ У КОНСТИТУЦІЙНОМУ СУДІ УКРАЇНИ…..…11
7. Лiтература………………………………………………...…………………………13
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Статус Конституційного Суду України
Конституційний Суд України — єдиний орган конституційної юрисдикції в
Україні.
Конституційний Суд України є юридичною особою, має печатку із зображенням
Державного Герба України та своїм найменуванням.(Стаття 1.)
Завданням Конституційного Суду України є гарантування верховенства
Конституції України як Основного Закону держави на всій території України.
Організація, повноваження та порядок діяльності Конституційного Суду
України визначаються Конституцією України та цим Законом.
Конституційний Суд України приймає акти, що регламентують організацію
його внутрішньої роботи у відповідності з цим Законом.(Стаття 3)
Діяльність Конституційного Суду України ґрунтується на принципах
верховенства права, незалежності, колегіальності, рівноправності суддів,
гласності, повного і все-бічного розгляду справ та обгрунтованості
прийнятих ним рішень.
Конституційний Суд України складається з вісімнадцяти судців
Конституційного Суду України.
Президент України, Верховна Рада України та з'їзд суддів України
призначають по шість судців Конституційного Суду України.
Президент України проводить консультації з Прем'єр-міністром України та
Міністром юстиції України щодо кандидатур на посади суддів Конституційного
Суду України.
Призначеною на посаду судді Конституційного Суду України вважається
особа, про призначення якої видано Указ Президента України, скріплений
підписами Прем'єр-міністра України та Міністра юстиції України.
У разі припинення повноважень судці Конституційного Суду України, який
призначався Президентом України, Президент України у місячний строк
призначає іншу особу на цю посаду.
Верховна Рада України призначає суддів Конституційного Суду України
таємним голосуванням шляхом подання бюлетенів.
Пропозиції щодо кандидатур на посади суддів Конституційного Суду України
вносить Голова Верховної Ради України, а також може вносити не менш як
1/4 народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради
України; при цьому депутат має право поставити підпис під пропозицією про
висунення лише однієї кандидатури, і ці підписи депутатів не
відкликаються. Відповідний Комітет Верховної Ради України подає Верховній
Раді свої висновки щодо кожної кандидатури на посаду судді
Конституційного Суду України, внесеної у встановленому порядку.
Призначеними на посади суддів Конституційного Суду України вважаються
кандидати, які набрали найбільшу кількість голосів депутатів, але більше
половини голосів депутатів від конституційного складу Верховної Ради
України. Якщо кілька кандидатів набрати однакову кількість голосів і після
їх призначення було б перевищено необхідне для призначення число суддів,
щодо цих кандидатів проводиться повторне голосування.
У разі припинення повноважень судці Конституційного Суду України, який
призначався Верховною Радою України, Верховна Рада України у місячний
строк призначає іншу особу на цю посаду.
За результатами голосування Головою Верховної Ради України підписуються
постанови Верховної Ради України про призначення суддів Конституційного
Суду України.
З'їзд суддів України за пропозицією делегатів з'їзду відкритим
голосуванням більшістю голосів присутніх делегатів з'їзду визначає
кандидатури на посади суддів Конституційного Суду України для включення з
бюлетені для таємного голосування.
Призначеним на посаду судці Конституційного Суду України вважається
кандидат, який у результаті таємного голосування одержав більшість голосів
від числа обраних делегатів з'їзду суддів України.
Якщо голосування проводиться щодо кандидатур, число яких перевищує квоту
для призначення на посади судців Конституційного Суду України, призначеними
вважаються кандидати, які за умов, визначених у частині другій цієї статті,
набрати більше голосів, ніж інші кандидати на ці посади.
У разі припинення повноважень судці Конституційного Суду України, який
призначався з'їздом суддів України, з'їзд суддів України у тримісячний
строк призначає іншу особу на цю посаду.
Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної
Республіки Крим;
2) відповідності Конституції України чинних міжнародних договорів України
або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для
надання згоди на їх обов'язковість;
3) додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про
усунення Президента України з поста в порядку імпічменту в межах,
визначених статтями 111 та 151 Конституції України;
4) офіційного тлумачення Конституції та законів України.
До повноважень Конституційного Суду України не належать питання щодо
законності актів органів державної влади, органів влади Автономної
Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, а також інші питання,
віднесені до компетенції судів загальної юрисдикції.
Підставами для прийняття Конституційним Судом України рішення щодо
неконституційності правових актів повністю чи в їх окремих частинах є:
невідповідність Конституції України;
порушення встановленої Конституцією України процедури їх розгляду,
ухвалення або набрання ними чинності;
перевищення конституційних повноважень при їх прийнятті.
СУДДІ КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ
Суддею Конституційного Суду України може бути громадянин України, який на
день призначення досяг сорока років, має вищу юридичну освіту, стаж
практичної, наукової або педагогічної роботи за фахом не менше десяти
років, володіє державною мовою і проживає в Україні протягом останніх
двадцяти років.
Судді Конституційного Суду України не можуть належати до політичних
партій та профспілок, мати представницький мандат, брати участь у будь-якій
політичній діяльності, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати
іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої.
Суддя Конституційного Суду України вступає на посаду з дня складення ним
присяги судді Конституційного Суду України.
Суддя Конституційного Суду України при вступі на посаду складає присягу
такого змісту: "Урочисто присягаю чесно і сумлінно виконувати високі
обов'язки судді Конституційного Суду України, забезпечувати верховенство
Конституції України, захищати конституційний лад держави, конституційні
права та свободи людини і громадянина".
Суддя Конституційного Суду України складає присягу на засіданні Верховної
Ради України, яке проводиться за участю Президента України, Прем'єр-
міністра України, Голови Верховного Суду України, не пізніш як через місяць
після призначення суддею Конституційного Суду України.
Статус судді Конституційного Суду України визначається Конституцією
України, цим Законом та законами України про статус суддів.
Повноваження судді Конституційного Суду України та його конституційні
права і свободи не можуть бути обмежені при введенні воєнного чи
надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях.
Суддя Конституційного Суду України здійснює попередню підготовку питань
для їх розгляду Колегією суддів Конституційного Суду України,
Конституційним Судом України, бере участь у розгляді справ.
Суддя Конституційного Суду України має право витребувати від Верховної
Ради України, Президента України, Прем'єр-міністра України, Генерального
прокурора України, суддів, органів державної влади, органів влади
Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, посадових
осіб, підприємств, установ, організацій усіх форм власності, політичних
партій та інших об'єднань громадян, окремих громадян необхідні документи,
матеріали та іншу інформацію з питань, що готуються до розгляду Колегією
суддів Конституційного Суду України, Конституційним Судом України.
Ухилення від дачі пояснень або відмова від надання документів,
матеріалів, інформації судді Конституційного Суду України тягне за собою
відповідальність винних осіб згідно з законом.
Суддя Конституційного Суду України має право публічно висловлювати свою
думку з питань, що стосуються провадження у Конституційному Суді України
лише щодо тих справ, у яких Конституційним Судом України прийнято рішення
чи дано висновок.
Голова Конституційного Суду України обирається на спеціальному пленарному
засіданні Конституційного Суду України зі складу суддів Конституційного
Суду України лише на один трирічний строк таємним голосуванням шляхом
подання бюлетенів з будь-яким числом кандидатур, запропонованих суддями
Конституційного Суду України. У бюлетені може бути залишено не більше
однієї кандидатури. Головою Конституційного Суду України вважається обраний
кандидат, за якого проголосувало більше половини конституційного складу
суддів Конституційного Суду України.
У разі якщо запропоновано більше двох кандидатів на посаду Голови
Конституційного Суду України і жодного з кандидатів не було обрано,
проводиться повторне голосування щодо двох кандидатів, які отримали
більшість голосів.
У разі якщо запропоновано не більше двох кандидатів на посаду Голови
Конституційного Суду України і жодного з кандидатів не було обрано або
Голову Конституційного Суду України не було обрано при повторному
голосуванні, проводяться нові вибори з висуванням інших кандидатур на
посаду Голови Конституційного Суду України.
Конституційний Суд України обирає з числа суддів Конституційного Суду
України комісію для організації та проведення виборів Голови
Конституційного Суду України.
Голова Конституційного Суду України очолює Конституційний Суд України та
організовує його діяльність.
До повноважень Голови Конституційного Суду України належить:
організація роботи колегій суддів Конституційного Суду України, комісій
та Секретаріату Конституційного Суду України;
скликання і проведення засідань, пленарних засідань Конституційного Суду
України;
розпорядження бюджетними коштами на утримання і забезпечення діяльності
Конституційного Суду України відповідно до кошторису, затвердженого
Конституційним Судом України;
здійснення інших повноважень, передбачених цим Законом і актами
Конституційного Суду України, що регламентують організацію його внутрішньої
роботи.
Голова Конституційного Суду України має двох заступників Голови
Конституційного Суду України.
Заступники Голови Конституційного Суду України виконують за дорученням
Голови Конституційного Суду України окремі його повноваження. У разі
відсутності Голови Конституційного Суду" України або неможливості
здійснення ним своїх повноважень його обов'язки виконує заступник, який є
старшим за віком.
У разі відсутності обох заступників обов'язки Голови Конституційного
Суду України виконує найстарший за віком судця Конституційного Суду
України.
Заступники Голови Конституційного Суду України обираються за пропозицією
Голови Конституційного Суду України лише на один трирічний строк таємним
голосуванням шляхом подання бюлетенів у порядку, визначеному статтею 20
цього Закону.
Повноваження судді Конституційного Суду України припиняються у разі:
1) закінчення строку призначення;
2) досягнення суддею шістдесятип'ятирічного віку;
3) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я;
4) порушення суддею вимог, передбачених частиною другою статті 16 цього
Закону;
5) порушення суддею присяги;
6) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;
7) припинення його громадянства;
8) визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим;
9) подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за
власним бажанням.
Рішення про припинення повноважень судді Конституційного Суду України у
випадках, передбачених пунктами 1—3, 6—9, приймається на засіданні
Конституційного Суду України, а у випадках, передбачених пунктами 4, 5, —
Верховною Радою України.
Повноваження судді припиняються у разі його смерті.
Голова Конституційного Суду України, заступник Голови Конституційного
Суду України звільняються з посади за їх заявами Конституційним Судом
України.
Рішення про дострокове звільнення вважається прийнятим, якщо за нього
проголосувало більше половини конституційного складу судців Конституційного
Суду України.
Звільнення з посади Голови Конституційного Суду України, заступника
Голови Конституційного Суду України не позбавляє їх повноважень судці
Конституційного Суду України.
Суддя Конституційного Суду України має наукового консультанта і
помічника.
Науковий консультант і помічник виконують доручення судці Конституційного
Суду України зі справ конституційного провадження.
Науковий консультант і помічник судді Конституційного Суду України є
державними службовцями.
Судді Конституційного Суду України мають право брати участь у
конференціях, симпозіумах, бути у складі делегацій Конституційного Суду
України.
Рішення про службові відрядження суддів Конституційного Суду України
приймає Голова Конституційного Суду України, а у разі його відсутності —
заступник Голови Конституційного Суду України.
ГАРАНТІЇ ДІЯЛЬНОСТІ СУДДІВ КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ
Судді Конституційного Суду України при здійсненні своїх повноважень є
незалежними і підкоряються лише Конституції України та керуються цим
Законом, іншими законами України, крім тих законів або їх окремих положень,
що є предметом розгляду Конституційного Суду України.
Особа судді Конституційного Суду України є недоторканною.
Суддя Конституційного Суду України не може бути затриманий чи
заарештований без згоди Верховної Ради України до винесення обвинувального
вироку судом.
Судді Конституційного Суду України не несуть юридичної відповідальності
за результати голосування або висловлювання у Конституційному Суді України
та в його колегіях, за винятком відповідальності за образу чи наклеп при
розгляді справ, прийнятті рішень та дачі висновків Конституційним Судом
України.
Судді Конституційного Суду України одержують заробітну плату та
користуються іншими видами матеріального забезпечення, встановленими
законами України щодо статусу судців.
У разі коли повноваження судді Конституційного Суду України були
припинені відповідно до пунктів 1 і 3 частини першої статті 23 цього
Закону, за ним зберігається до виходу на пенсію за віком вісімдесят
відсотків грошового утримання та інші види матеріального забезпечення,
якими користується суддя Конституційного Суду України.
ОРГАНІЗАЦІЯ ТА ДІЯЛЬНІСТЬ КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ
Питання провадження у справах та діяльності Конституційного Суду України,
його Секретаріату, порядок діловодства, правила внутрішнього розпорядку
Конституційного Суду України визначаються Конституцією України, цим Законом
та актами Конституційного Суду України, що встановлюють порядок організації
внутрішньої роботи Конституційного Суду України.
Фінансування Конституційного Суду України передбачається в Державному
бюджеті України окремим рядком.
Пропозиції щодо обсягу фінансування Конституційного Суду України і проект
відповідного кошторису подаються Головою Конституційного Суду України до
Кабінету Міністрів України та Верховної Ради України при складанні проекту
Державного бюджету України на кожний наступний рік.
Організаційне, науково-експертне, інформаційно-довідкове та інше
забезпечення діяльності Конституційного Суду України здійснює Секретаріат
Конституційного Суду України на чолі з керівником Секретаріату
Конституційного Суду України.
Положення про Секретаріат Конституційного Суду України, його структура і
штати затверджуються Конституційним Судом України.
Керівник Секретаріату Конституційного Суду України призначається
Конституційним Судом України за поданням Голови Конституційного Суду
України з числа громадян, які мають право на зайняття посади професійного
судді.
Керівник Секретаріату Конституційного Суду України не може належати до
політичних партій, мати представницький мандат, брати участь у будь-якій
політичній діяльності, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати
іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої.
Керівник та інші посадові особи Секретаріату Конституційного Суду України
є державними службовцями.
Конституційний Суд України на своєму засіданні утворює з числа суддів
Конституційного Суду України постійні комісії Конституційного Суду України,
що є його допоміжними робочими органами з питань організації його
внутрішньої діяльності.
Положення про постійні комісії Конституційного Суду України
затверджується Конституційним Судом України на пленарному засіданні.
Голови постійних комісій призначаються Головою Конституційного Суду
України на строк своїх повноважень.
Конституційний Суд України може утворювати на своїх пленарних засіданнях
тимчасові комісії для додаткового дослідження питань, пов'язаних з
конституційним провадженням у справі, за участю фахівців у відповідних
галузях права.
Матеріали діяльності Конституційного Суду України зберігаються в Архіві
Конституційного Суду України.
Матеріали справ, щодо яких Конституційним Судом України прийнято рішення
або дано висновок, зберігаються в Архіві Конституційного Суду України сто
років.
Оригінали рішень та висновків Конституційного Суду України зберігаються в
Архіві Конституційного Суду України безстроково.
Інші матеріали щодо діяльності Конституційного Суду України зберігаються
в Архіві Конституційного
Суду України на загальних підставах, визначених законодавством України.
Положення про Архів Конституційного Суду України затверджується
Конституційним Судом України.
Для забезпечення Конституційного Суду України нормативно-правовими
актами, науковою та іншою спеціальною літературою утворюється Бібліотека
Конституційного Суду України.
Положення про Бібліотеку Конституційного Суду України затверджується
Конституційним Судом України.
Друкованим органом Конституційного Суду України є "Вісник Конституційного
Суду України".
ЗВЕРНЕННЯ ДО КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ
Формами звернення до Конституційного Суду України є конституційне подання
та конституційне звернення.
Конституційне подання — це письмове клопотання до Конституційного Суду
України про визнання правового акта (його окремих положень)
неконституційним, про визначення конституційності міжнародного договору або
про необхідність офіційного тлумачення Конституції України та законів
України. Конституційним поданням е також звернення Верховної Ради України
про дачу висновку щодо додержання конституційної процедури розслідування і
розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку
імпічменту.
У конституційному поданні зазначаються:
1) повне найменування органу, посадової особи, які направляють
конституційне подання згідно з правом, наданим Конституцією України та цим
Законом;
2) відомості про представника за законом або уповноваженого за
дорученням;
3) повне найменування, номер, дата прийняття, джерело опублікування (у
разі публікації) правового акта, конституційність якого (окремих його
положень) оспорюється чи який потребує офіційного тлумачення;
4) правове обгрунтування тверджень щодо неконституційності правового акта
(його окремих положень) або необхідності в офіційному тлумаченні;
5) дані щодо інших документів і матеріалів, на які посилаються суб'єкти
права на конституційне подання (копії цих документів і матеріалів
додаються);
6) перелік документів і матеріалів, що додаються. Конституційне подання,
документи та інші матеріали до нього подаються у трьох примірниках.
Суб'єктами права на конституційне подання з питань прийняття рішень
Конституційним Судом України у випадках, передбачених пунктом 1 статті 13
цього Закону, є Президент України, не менш як сорок п'ять народних
депутатів України (підпис депутата не відкликається), Верховний Суд
України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Верховна Рада
Автономної Республіки Крим.
Суб'єктами права на конституційне подання з питань дачі висновків
Конституційним Судом України у випадках, передбачених пунктами 2, 3, 4
статті 13 цього Закону, є:
за пунктом 2 — Президент України, Кабінет Міністрів України;
за пунктом 3 — Верховна Рада України;
за пунктом 4— Президент України, не менш як сорок п'ять народних
депутатів України (підпис депутата не відкликається), Уповноважений
Верховної Ради України з прав людини, Верховний Суд України, Кабінет
Міністрів України, інші органи державної влади, Верховна Рада Автономної
Республіки Крим, органи місцевого самоврядування.
Конституційне звернення — це письмове клопотання до Конституційного Суду
України про необхідність офіційного тлумачення Конституції України та
законів України з метою забезпечення реалізації чи захисту конституційних
прав та свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи.
У конституційному зверненні зазначаються:
1) прізвище, ім'я, по батькові громадянина України, іноземця чи особи без
громадянства, адреса, за якою особа проживає, або повна назва та
місцезнаходження юридичної особи;
2) відомості про представника особи за законом або уповноваженого за
дорученням;
3) статті (окремі положення) Конституції України або Закону України,
тлумачення яких має бути дано Конституційним Судом України;
4) обгрунтування необхідності в офіційному тлумаченні положень
Конституції України або законів України;
5) дані щодо інших документів і матеріалів, на які посилаються суб'єкти
права на конституційне звернення (копії цих документів і матеріалів
додаються);
6) перелік документів і матеріалів, що додаються. Конституційне звернення,
документи та інші матеріали до нього подаються у трьох примірниках.
Суб'єктами права на конституційне звернення з питань дачі висновків
Конституційним Судом України у
випадку, передбаченому пунктом 4 статті 13 цього Закону, є громадяни
України, іноземці, особи без громадянства та юридичні особи.
Конституційне подання або конституційне звернення може бути відкликане
за письмовою заявою суб'єкта, який його направив до Конституційного Суду
України, в будь-який час до дня розгляду на пленарному засіданні
Конституційного Суду України.
Процесуальна ухвала про припинення провадження у справі за конституційним
поданням, конституційним зверненням, що відкликається, приймається на
засіданні Конституційного Суду України.
Підставами для відмови у відкритті провадження у справі в Конституційному
Суді України є:
1) відсутність встановленого Конституцією України, цим Законом права на
конституційне подання, конституційне звернення;
2) невідповідність конституційного подання, конституційного звернення
вимогам, передбаченим Конституцією України, цим Законом;
3) непідвідомчість Конституційному Суду України питань, порушених у
конституційному поданні, конституційному зверненні.
ПРОВАДЖЕННЯ В СПРАВАХ У КОНСТИТУЦІЙНОМУ СУДІ УКРАЇНИ
Відкриття провадження у справі у Конституційному Суді України за
конституційним поданням чи конституційним зверненням ухвалюється Колегією
суддів Конституційного Суду України або Конституційним Судом України на
його засіданні.
Справа, за якою відкрито конституційне провадження, розглядається
Конституційним Судом України на пленарному засіданні у порядку та в строк,
установлені цим Законом.
Дата розгляду справи Конституційним Судом України визначається Головою
Конституційного Суду України.
У складі Конституційного Суду України утворюються колегії суддів для
розгляду питань щодо відкриття провадження у справах за конституційними
поданнями та колегії суддів для розгляду питань щодо відкриття провадження
у справах за конституційними зверненнями.
Рішення про утворення колегій суддів Конституційного Суду України,
затвердження складу та призначення секретарів колегій судців приймається на
засіданні Конституційного Суду України протягом першого місяця кожного
календарного року.
Секретар Колегії суддів призначається із числа суддів, які входять до
складу Колегії, та очолює її.
Колегія суддів Конституційного Суду України у справах за конституційними
поданнями більшістю голосів суддів, які входять до її складу, приймає
процесуальну ухвалу про відкриття провадження у справі в Конституційному
Суді України або про відмову у такому провадженні.
У разі прийняття Колегією суддів Конституційного Суду України
процесуальної ухвали про відкриття провадження у справі в Конституційному
Суді України ця справа вноситься Головою Конституційного Суду України на
розгляд пленарного засідання Конституційного Суду України.
У разі прийняття Колегією суддів процесуальної ухвали про відмову у
відкритті провадження в справі секретар Колегії суддів направляє матеріали
Голові Конституційного Суду України для розгляду справи на засіданні
Конституційного Суду України.
Колегія суддів Конституційного Суду України у справах за конституційними
зверненнями приймає процесуальну ухвалу про відкриття провадження у справі
в Конституційному Суді України або про відмову у такому провадженні в
порядку, встановленому статтею 48 цього Закону.
Конституційний Суд України на своїх засіданнях розглядає питання щодо
відкриття провадження у справі в Конституційному Суді України у разі
прийняття Колегією суддів Конституційного Суду України процесуальної ухвали
про відмову у відкритті такого провадження.
У разі прийняття на засіданні Конституційного Суду України процесуальної
ухвали про відкриття провадження у справі в Конституційному Суді України ця
справа вноситься Головою Конституційного Суду України на розгляд пленарного
засідання Конституційного Суду України.
Прийнята Конституційним Судом України на його засіданні процесуальна
ухвала про відмову у відкритті провадження у справі в Конституційному Суді
України є остаточною.
На засіданнях Конституційного Суду України розглядаються всі питання, що
потребують вирішення Конституційним Судом України, крім тих, що вирішуються
на його пленарних засіданнях, відповідно до цього Закону.
Засідання Конституційного Суду України є повноважним, якщо на ньому
присутні не менше одинадцяти суддів Конституційного Суду України.
Рішення Конституційного Суду України на його засіданнях приймається, якщо
за це рішення проголосувало більше половини суддів Конституційного Суду
України, які брали участь у засіданні.
ЛIТЕРАТУРА
1. Закон України про Конституційний Суд України ( за станом на 1
березня 2000 р.)
2. ”Вiдомостi Верховної Ради України ” Ужгород 2000 р.
3. Кривенко «Верховная Рада Украины», Киев «Ин Юре» 1997 г.
4. Погорилко «Основы конституционного строя Украины»,
Киев «Ин Юре» 1997
Реферат на тему: Конституционный статус человека и гражданина РФ
Воронежский Государственный Университет
Юридический факультет
Заочное отделение
КУРСОВАЯ РАБОТА
по конституционному праву
тема «Конституционный статус человека и гражданина РФ»
Подготовила: студентка 2го курса
Батищева Е.А.
Принял:
.
Воронеж
1999 год
План:
I. Введение
II. Понятие гражданства
III. Принципы правового статуса человека и гражданина в РФ
IV. Конституционные права и свободы человека и гражданина
V. Основные обязанности
Заключение
Введение
Правовое положение (статус) человека и гражданина в полном объеме
характеризуется совокупностью прав, свобод и обязанностей, которыми он
наделяется как субъект правоотношений, возникающих в процессе реализации
норм всех отраслей права, и конституционное право выполняет особую роль в
установлении правового положения человека и гражданина.
Важное место в системе отрасли конституционного права занимает
институт, нормы которого закрепляют основы правового статуса личности, или
иными словами, основы правового положения (статуса) человека и гражданина.
Конституционное воплощение этот институт получил в главе 2 действующей
Конституции Российской Федерации: «Права и свободы человека и гражданина».
В нормах этой главы конкретизирована одна из основ конституционного строя
России, которая провозглашена в статье 2 Конституции и в которой
устанавливается, что человек, его права и свободы являются высшей
ценностью, а признание, соблюдение и защита прав и свобод человека и
гражданина – обязанность государства.
Признание высшей ценности прав и свобод человека означает приоритет
прав и свобод человека в деятельности всех органов государства, их
ориентацию на эти права и свободы. Высшая ценность прав человека, во-
первых, в выражении его свободы, во-вторых, права человека призваны служить
ограничителем всевластия государства, препятствовать произволу
государственных органов и должностных лиц, необоснованному вторжению
государства в сферу личной свободы человека. В этой связи следует обратить
внимание на проводимое разграничение универсальных прав и свобод на права и
свободы человека и гражданина. Такой подход не является традиционным для
нашего конституционного регулирования, которое сводило положение человека
только к его взаимосвязи с государством в качестве гражданина, получающего
свои права в «дар» от государственной власти и всецело ей подчиненного.
Проводя различия между человеком и гражданином Конституция Российской
Федерации восстанавливает те общечеловеческие ценности, которые возникли в
результате буржуазных революций и нашли свое воплощение в законодательных
актах, впервые в истории человечества закрепивших равенство, свободу, право
на счастье, – в Декларации независимости 1776 г. (США), Билле о правах 1791
г. (США), в Декларации прав человека и гражданина 1789 г. (Франция).
Понятие гражданства
Обладание гражданством – предпосылка полного распространения на данное
лицо всех прав и свобод, признаваемых законом, защиты лица государством не
только внутри страны, но и за ее пределами.[1]
В настоящее время все отношения, связанные с гражданством,
регламентируются Конституцией Российской Федерации и Законом РФ от 28
ноября 1991 г. № 1948-I «О гражданстве Российской Федерации» (с изменениями
от 17 июня 1993 г., 6 февраля 1995 г.). В действующей Конституции
Российской Федерации наиболее важные нормы, регулирующие гражданство,
отнесены к основам конституционного строя (ст. 6). Понятие гражданства
сформулировано в преамбуле Закона РФ «О гражданстве Российской Федерации».
Оно определяется как устойчивая правовая связь человека с государством,
выражающаяся в совокупности их взаимных прав, обязанностей и
ответственности, основанная на признании и уважении достоинства, основных
прав и свобод человека.
Этим определением выделены главные сущностные черты, характеризующие
гражданство:
1. Правовой характер связи человека с государством; гражданство —
правовое, а не просто фактическое состояние. Отношения гражданства не
зависят напрямую от факта проживания человека в стране. Гражданином
государства лицо является не в силу проживания на его территории, а
вследствие существующих между лицом и государством особых связей,
составляющих содержание гражданства. Они основаны на юридическом
оформлении отношений гражданства. Государство в законе устанавливает
основания, по которым то или иное лицо признается его гражданином,
основания приобретения (в результате его признания; по рождению; в
порядке его регистрации; в результате приема в гражданство; в
результате восстановления в гражданстве РФ; путем выбора гражданства
(оптация), по другим основаниям, предусмотренным Законом РФ «О
гражданстве Российской Федерации»)[2] и прекращения гражданства
(вследствие выхода из гражданства; вследствие отмены решения о приеме
в гражданство; путем выбора гражданства(оптация), по другим
основаниям, предусмотренным Законом РФ «О гражданстве Российской
Федерации»)[3], порядок решения этих вопросов.
Гражданство каждого человека юридически оформляется документами,
подтверждающими это гражданство. Ими являются паспорт гражданина
Российской федерации, свидетельство о рождении, иной документ,
содержащий указание на гражданство. Государство регистрирует такие
акты гражданского состояния, как рождение и смерть своего гражданина.
2. Устойчивость отношений гражданства заключается в их постоянном
характере: они длятся обычно от рождения до смерти гражданина, для них
установлен особый порядок прекращения, не допускающий расторжения их
гражданином в одностороннем порядке. Прекращение отношений гражданства
по ходатайству гражданина требует согласия государства, оформляемого в
соответствующем индивидуальном акте уполномоченного на то органа. По
инициативе государства в настоящее время они вообще не могут быть
расторгнуты.
3. Определение в Законе гражданства, как связи человека с
государством, выражающейся в совокупности их взаимных прав,
обязанностей и ответственности, основанной на признании и уважении
достоинства, основных прав и свобод человека, знаменовало собой
утверждение ной концепции взаимоотношений личности и государства.
Новый подход к содержанию отношений, связанных с гражданством, исходит
из признания приоритета общечеловеческих ценностей, означает признание
человека и государства равноправными, равнообязанными субъектами,
наделенными взаимной ответственностью.
Принципы гражданства Российской Федерации:
1. Гражданство Российской Федерации является единым. В статье 2 Закона
о гражданстве этот принцип раскрывается следующим образом: граждане
Российской Федерации, постоянно проживающие на территории
республики в составе Федерации, являются одновременно гражданами
этой республики. Единое гражданство в федеративном государстве –
необходимое условие его суверенного статуса, сохранения
целостности.
2. Гражданство Российской Федерации является равным независимо от
оснований приобретения. Не имеет правого значения и время
приобретения гражданства.
3. Гражданство Российской Федерации имеет открытый и свободный
характер. Во-первых, это выражается в том, что в России каждый
человек имеет право на гражданство. Во-вторых, свободный характер
гражданства Российской Федерации выражается в том, что Конституция
и Закон закрепляют право гражданина изменить гражданство. Этого
права никто не может быть лишен.
4. Гражданин Российской Федерации не может быть лишен своего
гражданства. Этот принцип новый в законодательстве о гражданстве.
Все предшествующее законодательство, вплоть до Закона о гражданстве
СССР 1990 года, закрепляло лишение гражданства как форму его
утраты.
5. Гражданин Российской Федерации может иметь гражданство иностранного
государства (двойное гражданство). Это так же новая норма в
законодательстве о гражданстве. Ранее такое право отвергалось.
6. Принцип сохранения гражданства Российской Федерации лицами,
проживающими за ее пределами. Такого рода принцип вытекает из
естественного права человека избирать место своего жительства,
свободно выезжать за пределы Российской Федерации и
беспрепятственно возвращаться, что закреплено в ст. 27 Конституции
РФ.
7. Гражданство Российской Федерации Основано на отрицании
автоматического его изменения при заключении или расторжении брака
гражданином Российской Федерации с лицом, не принадлежащим к ее
гражданству, а также при изменении гражданства другим супругом.
8. Российская Федерации гарантирует своим гражданам защиту и
покровительство за ее пределами.
9. Законом о гражданстве впервые вводится такой институт, как почетное
гражданство. Почетное гражданство может быть предоставлено лицу, не
являющимся гражданином Российской Федерации, имеющими выдающиеся
заслуги перед Россией или мировым сообществом, с его согласия.
Почетное гражданство предоставляется Президентом Российской
Федерации.
Принципы правового статуса человека и гражданина в РФ
Для характеристики правового статуса личности имеют значение не только
закрепленный за человеком фактический объем прав и свобод, но и те начала,
принципы, на основе которых осуществляется их исполнение.
. Принципы правового статуса личности есть те признаваемые и
охраняемые правом, государством начала, исходя из которых
осуществляются использование прав и свобод человека и гражданина,
выполнение его обязанностей.
Рассматриваемые принципы универсальны. Они определяют главные черты
статуса всех членов общества, распространяются на все без исключения права,
свободы и обязанности независимо от того, какой отраслью права они
зафиксированы.
В конституции 1993 года закреплены следующие принципы правового
статуса личности, непосредственно связанные с исходными началами
утверждаемой в государстве концепции прав человека:
1. Права, свободы и обязанности человека и гражданина реализуются на
основе равноправия. Это главный принцип, характеризующий правовой
статус личности. В ст. 19 Конституции выделены три основных его
аспекта: равенство всех перед законом и судом; равенство прав и
свобод человека и гражданина; равноправие мужчины и женщины.
2. Права, свободы и обязанности человека и гражданина основываются на
их гарантированности. Принято различать социально-экономические,
политические и юридические гарантии. Социально-экономические
гарантии предполагают соответствующую среду и материальную основу,
обеспечивающие использование прав и свобод. Это социальная
стабильность, развивающаяся экономика, соответствующие
производственные мощности, широкая инфраструктура – система
учреждений, дающих возможность обслуживать все виды социальных
потребностей общества, и т.д. Под политическими гарантиями
понимаются соответствующим образом ориентированная политика
государства, ее направленность на создание условий, обеспечивающих
достойную жизнь и свободное развитие человека; устойчивость
политических структур, их способность к достижению гражданского
согласия, исключающего дестабилизацию в обществе, должный уровень
политической культуры граждан; борьба с бюрократизмом
государственного аппарата, со взяточничеством и другие политико-
организационные факторы. Юридические гарантии охватывают все
правовые средства осуществления и охраны прав и свобод человека и
гражданина. В целях максимальной охраны прав и свобод личности их
основополагающие юридические гарантии закреплены на конституционном
уровне. Такого рода конституционные нормы относятся прежде всего к
тем отношениям, которые связаны с возможностью применения
государством к человеку мер принудительного воздействия,
привлечения его к судебной ответственности, существенного
ограничения его прав и свобод самим государством. Конституция
гарантирует демократические принципы судопроизводства, гуманное
отношение к лицам, привлекаемым к уголовной или административной
ответственности, налагаемой в судебном порядке.
3. Правой статус личности основывается на презумпции неотъемлемости
прав и свобод человека и гражданина, недопустимости ограничения
прав и свобод. Этот принцип вытекает из признания прав и свобод
неотчуждаемыми и принадлежащими человеку от рождения. Часть 2
статьи 55 Конституции закрепляет, что в Российской Федерации не
должны издаваться законы, отменяющие или умаляющие права и свободы
человека и гражданина. Кроме этого запрета на законодательное
ограничение прав и свобод, Конституция устанавливает важную норму о
том, что они являются непосредственно действующими. Это означает,
что конституционные права и свободы – основа соответствующих
правовых предписаний в актах любого уровня, и конституционные нормы
могут быть непосредственно основой решений судебных и иных
государственных органов. Но нельзя забывать, что каждому человеку
необходимо правомерно использовать свои права и свободы, без
нарушения предписаний закона и прежде всего Конституции. Это
вытекает из статьи 17 Конституции, где предусматривается, что
осуществление прав и свобод человека и гражданина не должно
нарушать права и свободы других лиц. В определенных экстремальных
ситуациях может возникнуть объективная необходимость временного
ограничения прав и свобод. Конституция Российской Федерации строго
оговаривает рамки и порядок такого ограничения. В части 3 статьи 55
Конституции устанавливается, что права и свободы человека и
гражданина могут быть ограничены федеральным законом только в той
мере, в какой это необходимо в целях защиты основ конституционного
строя, нравственности, здоровья, прав и законных интересов других
лиц, обеспечения обороны страны и безопасности государства.
Определенные ограничения могут вводится с обязательным указанием
пределов и срока их действия. При этом не подлежат ограничению:
право на жизнь, право на охрану достоинства личности, право на
неприкосновенность честной жизни, личную и семейную тайну, защиту
чести и доброго имени, свобода совести, свобода вероисповедания,
право на жилище, ряд прав, связанных с различными формами участия в
судопроизводстве, и др.
4. Правовой статус личности основывается на обладании каждым лицом не
только правами, но и обязанностями. Этот универсальный принцип
находит свое выражение не только в том, что у каждого есть и права,
и обязанности, но и в том, что многие права одновременно являются и
обязанностями – одни в правовом плане, другие – в моральном, в виде
общественного долга. Так, например, в части 2 статьи 38 Конституции
Российской Федерации закрепляется, что забота о детях, их
воспитание – равное право и обязанность родителей. В статье 59
записано, что защита Отечества является долгом и обязанностью
гражданина Российской Федерации. Статья 42 устанавливает, что
каждый имеет право на благоприятную окружающую среду, а статья 58
говорит о том, что каждый обязан сохранять природу и окружающую
среду. Имеют характер общественного долга такие прав, как право на
образование, избирательные права, и др.
Рассматриваемый принцип выражен в статье 6 Конституции и обращен
именно к гражданину Российской Федерации. В части 2 статьи 6
устанавливается, что гражданин Российской Федерации обладает на ее
территории всеми правами и свободами и несет равные обязанности,
предусмотренные Конституцией Российской Федерации.
Конституционные права и свободы человека и гражданина
Как уже отмечалось, правой статус личности включает совокупность прав
и свобод человека и гражданина, отраженных в нормах всех отраслей
действующего права.
К основам правового статуса личности относятся конституционно
закрепленные права и свободы. Понятие основных прав и свобод человека и
гражданина может быть сформулировано следующим образом: конституционные
(основные) права и свободы человека и гражданина – это его неотъемлемые
права и свободы, принадлежащие ему от рождения (в надлежащих случаях в силу
его гражданства), защищаемые государством и составляющие ядро правового
статуса личности1.
Конституционные права и свободы принято классифицировать на три
группы: личные; политические; социально-экономические.
. Личные права и свободы
Специфические особенности личных прав и свобод заключаются в
следующем:
1) эти права и свободы являются по своей сущности правами и свободами
человека, т.е. каждого, и не увязаны напрямую с принадлежностью к
гражданству государства, не вытекают из него;
2) эти права и свободы неотчуждаемы и принадлежат каждому от рождения;
3) это такие права и свободы, которые необходимы для охраны жизни,
свободы, достоинства человека как личности, и другие естественные права,
связанные с его индивидуальной, частной жизнью.
Основным личным правом человека является право на жизнь (ст. 20
Конституции). Оно впервые было закреплено в российской Конституции после
принятия Декларации прав и свобод человека и гражданина. Это – естественное
право человека, защита которого охватывает широкий комплекс активных
действий всех государственных и общественных структур, каждого конкретного
человека по созданию и поддержанию безопасных социальной и природной среды
обитания, условий жизни.
К личным правам человека относится право на охрану государством
достоинства личности (ст. 21 Конституции). Уважение достоинства личности –
неотъемлемый признак цивилизованного общества. Ничто не может быть
основанием для его умаления. Любые меры воздействия на неправомерное
поведение лица не должны быть сопряжены с умалением его достоинства.
Конституция устанавливает, что никто не должен подвергаться пыткам,
насилию, другому жестокому или унижающему человеческое достоинство
обращению или наказанию.
Значительное место в системе личных прав и свобод занимают права на
неприкосновенность личности, жилища, частной жизни, тайну переписки,
телефонных переговоров, почтовых, телеграфных и иных сообщений (ст. 22-25
Конституции).
Неприкосновенность личности (ст. 22 Конституции) как личная свобода
заключается в том, что никто не вправе насильственно ограничить свободу
человека распоряжаться в рамках закона своими действиями, пользоваться
свободой передвижения. Никто не может быть подвергнут аресту, заключению
под стражу и содержанию под стражей иначе, как на основании судебного
решения (однако, пока данные положения не действуют (пункт 6 раздела 2
Конституции «Заключительные и переходные положения»).
Гарантия неприкосновенности жилища (ст. 25 Конституции) означает, что
никто не имеет права без законного основания войти в жилище, а также
оставаться в нем против воли проживающих в нем лиц.
Впервые в Конституции закреплено право человека на защиту своей чести
и доброго имени (ст. 23 Конституции). Причем законодательно установлен
судебный порядок защиты (ст. 152 Гражданского кодекса РФ)1, включая право
на возмещение морального вреда (ст. 1100 Гражданского кодекса РФ)2.
Право на неприкосновенность частной жизни, личную и семейную тайну
проявляется в запрещении без согласия лица сбора, хранения, использования и
распространения информации о его частной жизни (ст. 24 Конституции).
Каждому должна быть предоставлена возможность ознакомления с материалами и
документами, непосредственно затрагивающими его права и свободы, если иное
не предусмотрено законом.
Новом в конституционном закреплении личных прав и свобод является
включение такой формы свободы личности, как свобода передвижения. В ч. 1
ст. 27 Конституции РФ указывается, что каждый, кто законно на территории
Российской Федерации, имеет право свободно передвигаться, выбирать место
пребывания и жительства. В прошлом это право не только не закреплялось
конституционно, но и не могло быть реализовано фактически.
Конституция признает право каждого, кто законно находится на
территории России, свободно выезжать за ее пределы и право гражданина
Российской Федерации беспрепятственно возвращаться в нее (ст. 27
Конституции). Ранее – в советском государстве – многие десятилетия был
фактически запрещен инициативный выезд граждан за границу. Какая-либо
законодательная регламентация в этой области отсутствовала.
К личным правам и свободам относится право определять и указывать
национальную принадлежность (ст. 26 Конституции). Закрепление этого права
конституционно вытекает из отрицания правового значения признака
национальности для каждого конкретного человека, означает его свободу
ассимилироваться в инонациональной среде, которая стала для него родной и
близкой по языку и образу жизни.
Важное место в системе личных прав и свобод занимают свобода совести,
свобода вероисповедания. В соответствии со статьей 28 Конституции каждому
гарантируются свобода совести, свобода вероисповедания, включая право
исповедовать индивидуально или совместно с другими любую религию или не
исповедовать никакой, свободно выбирать, иметь и распространять религиозные
и иные убеждения и действовать в соответствии с ними.
Важной сферой личных прав и свобод человека и гражданина являются
свобода мысли и слова, право свободно искать, получать, передавать,
производить и распространять информацию любым законным способом (ст. 29
Конституции). Мысли, убеждения, мнения человека относятся к сфере его
внутренней жизни, в которую без его согласия никто не может вторгаться.
Конституция, признавая эту свободу, устанавливает, что никто не может быть
принужден к выражению своих мнений и убеждений или отказу от них.
. Политические права и свободы
В отличие от основных личных прав и свобод, которые по своей природе
неотчуждаемы и принадлежат каждому от рождения как человеку, политические
права и свободы (ст. 30-33 Конституции) связаны с обладанием гражданством
государства. Это различие отражает Конституция, адресуя личные права
каждому, политические – гражданам. Связь политических прав и свобод с
гражданством не означает, однако, что они вторичны, производны от воли
государства. Политические права и свободы выступают как естественные права
и свободы каждого гражданина демократического государства. В силу такого их
характера эти права и свободы нельзя рассматривать в качестве
установленных, предоставленных государством. Так же, как и личные права и
свободы человека, государство признает, соблюдает и защищает политические
права и свободы. Это прямо закреплено в статье 2 Конституции Российской
Федерации.
Естественный характер прав и свобод гражданина вытекает из того, что
носителем суверенитета и единственным источником власти в Российской
Федерации является ее многонациональный народ. Граждане, ассоциированные
как народ, осуществляют власть. Каждый гражданин как таковой участвует в
осуществлении власти. В соответствии с Конституцией гражданин Российской
Федерации может самостоятельно осуществлять в полном объеме свои права и
обязанности с 18 лет (ст. 60).
Наиболее общим, объединяющим все другие политические права и свободы
является право участвовать в управлении делами государства (ст. 32
Конституции). Право каждого члена любого сообщества, ассоциации, в том
числе государственной, участвовать в управлении общими делами –
неотъемлемое демократическое начало в ее организации. Данное право
адресовано каждому гражданину, а не политически организованной совокупности
граждан, ассоциированных как народ, т.к. народ не участвует в управлении, а
осуществляет власть, является субъектом этой власти. Рассматриваемое право
осуществляется в различных формах, как непосредственно, так и через
представителей. Непосредственными формами являются участие граждан в
референдуме, а также реализация их права избирать и быть избранными в
органы государственной власти и органы местного самоуправления. Участие
граждан в управлении делами государства осуществляется также путем их
воздействия на деятельность представительных органов всех уровней – своих
депутатов, через различные формы выражения общественного мнения о
руководстве государственными делами, о направлениях политики государства, о
его деятельности, связанной с удовлетворением социальных потребностей
общества.
Граждане Российской Федерации имеют равный доступ к государственной
службе (ч. 4 ст. 32 Конституции) в соответствии со своими способностями и
профессиональной подготовкой.
Формой привлечения граждан к решению государственных дел является их
участие в отправлении правосудия (ч. 5 ст. 32 Конституции). Это право
осуществляется гражданами, привлекаемыми в качестве присяжных и народных
заседателей.
Конституционно закреплено право граждан обращаться лично, а также
направлять индивидуальные и коллективные обращения в государственные органы
и органы местного самоуправления (ст. 33). Это право – важное средство
проявления общественно-политической активности граждан, заинтересованности
их в общественных делах, а также защиты ими своих прав.
Важным правом, связанным с участием граждан в управлении делами
государства, является закрепляемое за каждым право на объединение, включая
право создавать профсоюзы для защиты своих интересов (ст. 30 Конституции).
Это право дает гражданам возможность использовать в указанных целях
различные формы совместной организованной общественной деятельности,
объединять свои усилия для осуществления тех или иных задач. Общественные
объединения способствуют развитию политической активности и
самодеятельности граждан, удовлетворению их многообразных интересов.
Принятие или вступление гражданина в члены объединения осуществляется на
добровольных началах в соответствии с условиями, записанными в его уставе.
Никто не может быть принужден к вступлению в какое-либо объединение или
пребыванию в нем (ч. 2 ст. 30 Конституции).
Выражением социальной и политической активности граждан, их
воздействия на процессы управления государством является право собираться
мирно, без оружия, проводить собрания, митинги и демонстрации, шествия,
пикетирование (ст. 31 Конституции). Это право в последние годы широко
используется гражданами Российской Федерации.
. Социально-экономические права и свободы
Особую группу основных нрав и свобод человека и гражданина составляют
социально-экономические права и свободы. Они касаются таких важных сфер
жизни человека, как собственность, труд, отдых, здоровье, образование, и
призваны обеспечить физические, материальные, духовные и другие социально
значимые потребности личности.
К социально-экономическим правам и свободам, закрепленным в
Конституции, относятся свобода предпринимательской деятельности, право
частной собственности, в том числе и на землю, свобода труда и право на
труд в надлежащих условиях, право на отдых, охрана семьи, право социального
обеспечения, право па жилище, право на охрану здоровья, на благоприятную
окружающую среду, право на образование, свобода литературного,
художественного, научного, технического и других видов творчества,
преподавания, право пользования учреждениями культуры (ст. 33-44).
Инициируя экономическую и социальную активность каждого человека как
естественную основу утверждающихся в стране рыночных отношений, Конституция
закрепляет право каждого на свободное использование своих способностей и
имущества для предпринимательской и иной не запрещенной законом
экономической деятельности (ст. 34).
Важнейшее место в системе социально-экономических нрав и свобод
занимает право частной собственности (ст. 35) Его конституционное
закрепление имело решающее значение в переходе страны к рыночной экономики.
Конституция Российской Федерации 1993 года признание и защиту частой
собственности, равно как и других форм, отнесла к основам конституционного
строя, расширила гарантии ее охраны, в том числе судебными органами. В ч. 3
ст. 35 Конституции установлено, что принудительное отчуждение имущества для
государственных нужд может быть произведено только при условии
предварительного и равноценного возмещения. Кроме того, в статье 36
Конституции без каких-либо оговорок и ограничений закреплено право граждан
и их объединений иметь в частной собственности землю, свободно осуществлять
владение, пользование и распоряжение землей и другими природными ресурсами,
не нанося ущерба окружающей среде и не нарушая прав и законных интересов
иных лиц.
В условиях рыночной экономики претерпело изменение и содержание прав
человека в сфере труда (ст. 37 Конституции). Основной упор сделан на
закрепление свободы труда, его надлежащих условий и права человека свободно
распоряжаться своим трудом:
1) запрещен принудительный труд;
2) закреплено право на труд в условиях, отвечающих требованиям
безопасности и гигиены, право на вознаграждение за труд без какой бы то ни
было дискриминации и не ниже установленного федеральным законом
минимального размера оплаты труда;
3) утверждено право на защиту от безработицы;
4) признано право на индивидуальные и коллективные трудовые споры с
использованием установленных федеральным законом способов их разрешения,
включая право на забастовку.
С трудовыми правами неразрывно связано право на отдых (ч. 5 ст. 37
Конституции). В его обеспечении задействован широкий круг субъектов,
призванных создавать для реализации этого права необходимые условия.
Большую роль играет и деятельность самого человека, который должен
рационально и грамотно использовать время отдыха. Функции государства в
этой сфере заключаются в установлении посредством федерального закона
разумной продолжительности рабочего времени, выходных и праздничных дней,
оплачиваемого ежегодного отпуска.
Социальное развитие общества в значительной степени зависит от статуса
его первичной ячейки – семьи, защищенности материнства и детства. В ст. 38
Конституции закреплена общая норма о том, что они находятся под защитой
государства.
Статья 38 Конституции определяет и взаимные права родителей и детей.
Забота о детях, их воспитание – равное право и обязанность родителей.
Трудоспособные дети, достигшие 18 лет, должны заботиться о нетрудоспособных
родителях.
К числу социально-экономических прав и свобод относится и право на
социальное обеспечение но возрасту, в случае болезни, инвалидности, потери
кормильца, для воспитания детей и в иных случаях, установленных законом (ч.
1 ст. 39 Конституции). Содержанием данного права является прежде всего
гарантированная возможность получать государственные пенсии и социальные
пособия. Причем федеральный закон устанавливает минимальные размеры пенсий
и пособий. Кроме них, поощряются добровольное социальное страхование,
создание дополнительных форм социального обеспечения и благотворительность,
которые получают в последнее время определенное развитие (ч. 3 ст. 39).
Конституционно закрепляется право на жилище (ст. 40). Оно включает: 1)
защиту жилища, в силу которой никто не может быть произвольно лишен жилища;
2) поощрение органами государственной власти и органами местного | |
