|
Реферат: Світова продовольча проблема (Международные отношения)
Зміст
Вступ
3
1. Світова продовольча проблема.
4
1. Сутність проблеми .
4
2. Продовольча проблема в країнах, що розвиваються.
7
3. Основні шляхи та механізми розв’язання глобальної продовольчої проблеми.
9
2.Продовольча проблема в Україні: стан та шляхи вирішення.
12
Висновки
18
Література
19
Додаток1
20
Вступ
Практично проблема продовольства для людини існувала
завжди. Це одна з найдавніших глобальних проблем. Голод як крайній її прояв
і величезне соціальне лихо знекровлював людей і в давнину , і в середні
віки, і в нові, й навіть у новітні часи.
Продовольча проблема належить до категорії глобальних тому, що
для її розв`язання недостатньо зусиль окремих держав, а потрібне добре
налагоджене співробітництво всіх країн, незалежно від їхнього суспільного
ладу. Зрештою, на ній органічно зав`язані інші глобальні проблеми
сучасності – демографічна, екологічна, енергетична та ін.
Більшість дослідників убачають у продовольчій проблемі
багатопланове явище, яке справляє вплив на всі сторони суспільства і тому
має розглядатися у взємозв`язку з економічною системою, політичним ладом,
національними традиціями господарювання тощо.
У сучасному світі спостерігається нерівномірність у виробництві та
споживанні продуктів харчування. В країнах, де недостатній розвиток
сільськогосподарского виробництва, як правило, і виникають проблеми з
продовольством. Це, в першу чергу, стосується країн, що розвиваються. Як
показує процес економічного розвитку цих країн, подолати продовольчу
проблему самотужки вони не зуміють. Головною ареною голоду і недоїдання в
сучасному світі є країни, що розвиваються, де проживає майже 4/5 населення
світу, виробляють приблизно 1/3 всього продовольства, а споживають трохи
більше третини його світового споживання.
Актуальною ця проблема є і для України, де в останньому десятилітті
минулого віку обсяг виробництва сільськогосподарської продукції скоротився
більше ніж удвічі.
1.Світова продовольча проблема.
1.1Сутність проблеми .
Виділяють чотири групи чинників, які впливають на глобальну
продовольчу проблему:
. природні умови й розміщення населення (загальна площа та
структура сільськогосподарських угідь, сільськогосподарський
потенціал, клімат, співвідношення між кількістю населення і масою
продовольства тощо);
. світовий транспорт і зв`язок, котрі забезпечують широкий вихід
продуктів харчування на зовнішній ринок;
. політична ситуація в світі (позиції політичних сил, наявність
міждержавних співтовариств, об`єднань, використання поставок
продовольства у політичних цілях);
. світова економіка і торгівля в їхній єдності (продовольство як
складова торговельних потоків, роль балансових розрахунків,
кліринг);
Протягом усієї історії державності проблема стабільного
продовольчого забезпечення населення була однією з найважливіших, оскільки
від неї залежить національна безпека.
Визначити єдину для всієї планети норму харчування важко, позаяк
зони та регіони Землі об`єктивно розрізняються за витратами енергії, яка
необхідна для підтримання життя людини.
За оцінками Продовольчої й сільськогосподарської організації ООН
(ФАО) і Всесвітньої організації охорони здоров`я (ВООЗ), середня норма
харчування для однієї людини має становити 2300-2400 ккал на добу. Чітко
виражене недоїдання настає тоді, коли цей показник падає нижче 1800 ккал, а
очевидний голод – коли він проходить критичну позначку 1000 ккал на добу.
Голод ( фізичний брак їжі), який спостерігається в Ефіопії, Судані
та інших районах південніше Сахари, є найбільш відомою формою продовольчої
незабезпеченості.
Що ж стосується структури харчового раціону, то за нормою він має
містити не менше 100 г білків на добу. Харчування, при якому бракує не
тільки калорій, а й білків, насамперед тваринного походження, а також
жирів, вітамінів, мікроелементів, називається неповноцінним. Неповноцінне
харчування значної частини населення країн, що розвиваються, і певної
частини бідних прошарків в інших державах – важлива причина низької
тривалості життя і хвороб, викликаних білково-калорійною нестачею, гострою
нестачею в організмі вітамінів, мінеральних речовин.
З урахуванням фізіологічних норм, наведених вище, наприкінці 80-х
років повноцінне харчування отримували 35% жителів планети. Приблизно 15%
споживали достатню кількість калорій, але мали дефіцит білків. Близько 20%
мали дефіцит білків тваринного походження. А решта 30% жили в умовах
кількісної та якісної нестачі їжі, споживаючи менше 1700 ккал на добу.
На кінець 90-х років загальна кількість голодуючих оцінювалася за
даними ФАО, в 500-550 млн осіб, а тих, хто недоїдає, -- 1-1,3 млрд.
Середній для всього світу показник калорійності харчового раціону становив
2700 ккал на добу. Середнє споживання продовольства на одну людину в
розвинутих країнах складає 3390 ккал, а споживання білків – майже 100 г на
добу. Вони виробляють і споживають дві третини світового продовольства (у
вартісному вираженні), хоча у них мешкає 15% населення світу. Їхня питома
вага у світовому експорті продовольства становить близько 64% ( утому числі
60% готової продукції та 61% сільськогосподарської сировини), а в імпорті –
67% (відповідно 69 і 64%). Економічно розвинуті країни підтримують досить
високий рівень самозабезпеченості продовольством: США і Франція – понад
100%, Германія- 93%, Італія – 78%.
Продовольчий потенціал Землі у принципі достатній для задоволення
потреб її жителів. Так, за період 1991-1999 рр. загальносвітове виробництво
основних видів сільськогосподарської продукції продовжувало, з певним
відхиленням, зростати. Наприклад, виробництво зерна збільшилося до 1, 8
млрд т (середньорічний темп приросту – 1, 4 %) , м`яса - до 186,2 млн т
(2,8%), у тому числі червоного до 133, 2 млн т (2%) і м`яса птиці до 53 млн
т(5%), молока – до 386 млн т . Виробництво на душу населення в середньому
становило: зерна- 309 кг, м`яса – 31 кг, молока – 64,4 кг.
За прогнозами ООН, чисельність населення у світі на середину 21 ст.
становитиме 9,4 млрд осіб (нині 6 млрд) . Навіть за найоптимістичними
прогнозами, до населення Землі в найближчі 15 років додасться ще 1 млрд
чоловік, переважна більшість яких житиме в країнах, що розвиваються. При
цьому основний додаток населення припаде саме на ті регіони, які в
найбільшій мірі потерпають від голоду та недоїдання ( див. табл. 1.1)
Табл. 1.1
Прогноз зростання населення за групами країн (1995-2050 рр.)
|Групи країн |Населення, млн осіб |Середній |
| | |щорічний |
| | |приріст, % |
| |1995 |2020 |2050 |1995 - |2020-20|
| | | | |2020 |50 |
|Світ у цілому |5687 |7672 |9366 |1,2 | |0,7 |
|Розвинуті країни |1171 |1219 |1162 |0,2 | |0,2 |
|Країни, що розвиваються |4516 |6453 |8205 |1,4 | |0,8 |
|Найменш розвинуті країни |579 |1051 |1632 |2,4 | |1,5 |
|Африка | | | | | | |
|Тропічна Африка |719 |1317 |2,046 |2,4 | |1,5 |
|Азія |588 |1119 |1789 |2,6 | |1,6 |
|Східна Азія |3438 |4591 |5443 |1,2 | |0,6 |
|Близький Схід |1421 |1664 |1722 |0,6 | |0,1 |
|Європа |168 |275 |387 |2,8 | |1,1 |
|Латинська Америка |728 |709 |638 |-0,1 | |-0,4 |
|Північна Америка |477 |658 |810 |1,3 | |0,7 |
| |279 |358 |384 |0,7 | |0,2 |
Африка, де сьогодні 40% населення недоїдає, характеризується
найвищими в світі темпами приросту населення: у країнах Тропічної Африки
жінка має в середньому шестеро дітей. За прогнозами питома вага африканців
у світовому народонаселенні збільшиться з 13% у 1995 р. до 22% у 2020 р.
Через це більшість спеціалістів ставлять під сумнів можливість досягнення
Африкою продовольчої безпеки у 21 ст.. А в Індії міністр охорони здоров`я
прямо заявила, що значне зростання населення зводить нанівець економічний
прогрес країни.
Окрім абсолютного зростання чисельності населення, обсяг
продовольчих потреб визначається й низкою демографічних чинників:
статевовіковою структурою населення, збільшенням питомої ваги мешканців
міст. І якщо в Європі продовольчі потреби в цілому трохи скоротяться, то в
країнах, що розвиваються, вони різко зростатимуть, а в цілому світі для
підтримання адекватної якості життя населення, що зростає, виробництво
продовольства за 50 років має піднестися не менше ніж на 75%.
1.2 Продовольча проблема в країнах, що розвиваються
Головною ареною голоду і недоїдання в сучасному світі є країни, що
розвиваються. Саме тут проживає найбільше голодуючих: близько 57% із них в
Азії, 27% в Африці, 11% у Латинській Америці та близько 5% на Близькому
Сході. Хоча найбільша кількість тих, що недоїдають, мешкає в Азії, найвищий
приріст голодуючих спостерігається в Африці.
Переважна частина голодуючих сконцентрована у відносно невеликій
кількості країн. Так, 75% голодуючих Азії проживає у семи країнах:
Бангладеш, Бутані, Індії, Мальдівах, Непалі, Пакистані та Шрі-Ланці; дві
третини голодуючих Африки проживають в Ефіопії, Нігерії, Заїрі, Кенії,
Уганді та Мозамбіку.
При цьому не можна не визнати досягнення молодих незалежних держав у
сільському господарстві й постачанні населення продовольством. Якщо у 30 –
40-ві роки середньорічний приріст сільськогосподарської продукції у країнах
Азії, Африки та Латинської Америки становив приблизно 1%, то в період
їхнього післяколоніального розвитку він піднісся до 2,5-3%. Нині
виробництво продукції у країнах, що розвиваються, приростає: у рослинництві
на 2,4%, у тваринництві на 3,4%.
Деякі країни, що розвиваються, широко застосувавши досягнення
“зеленої революції”, добилися повного або майже повного самозабезпечення
продуктами харчування . Для більшості країн, що розвиваються, характерним є
рослинний раціон харчування, де в основному переважають один-два види
продуктів.
Недостатня забезпеченість продуктами харчування негативно впливає на
показники середньої тривалості життя людей. Вона впливає також на їх
здоров`я , фізичну працездатність. Безпосередньо від голоду в країнах, що
розвиваються, щорічно вмирає від 13 до 18 млн осіб, ѕ з яких діти.
Здебільшого жертвами голоду і недоїдання в країнах, що розвиваються,
стають сільські жителі, чиї діти частіше недобирають належну їм за віком
масу тіла. За оцінками ФАО, 60% дітей у Південній Азії, 39% у Тропічній
Африці відтають у фізичному розвитку.
При оцінці скрутної продовольчої ситуації в цих країнах необхідно
враховувати незавершеність аграрних реформ, бідність широких мас селянства,
відсталість систем землеробства, нераціональне використання земельних і
водних ресурсів, часті стихійні лиха, які знищують працю мільйонів людей,
відсутність транспорту та іншої інфраструктури.
Значної шкоди країнам, що розвиваються, завдає аграрна політика
розвинутих країн. Так, субвенційований імпорт сільськогосподарської
продукції із промислово розвинутих країн, передусім із країн ЄС, руйнує
місцеві ринки продовольства. Штучно здешевлене ввезення кукурудзи і пшениці
із країн ЄС в Африку створило перенасичення цими продуктами місцевих
ринків. Наприклад, звільнена від мита кукурудза на 55% дешевша, ніж та, що
вирощена в Кенії.
Причиною голоду є не відсутність запасів зерна, а неспроможність
країн, що розвиваються, викупати на світовому ринку продукти харчування. У
структурі сімейного бюджету частка продовольчих витрат у цих країнах
перевищує 60%, тоді як у Германії вона становить 17%, у США – 19%. У деяких
країнах з перехідною економікою через невисокі доходи населення цей
показник наближається до 70%, при цьому раціон обмежується споживанням
хліба, крупів, картоплі.
Зонами критичної продовольчої ситуації є території в межах Сахелю
(Мавританія, Сенегал, Гамбія, Малі, Нігерія, Чад), де слабо розвинута
промисловість, і Північно-Східній та Південній Африці ( за винятком ПАР).
Найбільш жахливе становище у 20 країнах “зони голоду”, що розташована в
сухих саванах і напівпустелях. Тут темпи приросту населення вдвоє
перевищують виробництво продовольства. У раціоні африканців переважає
низькокалорійна рослинна їжа з невисоким вмістом білків, жирів та
вітамінів. Для багатьох африканських держав середньодобова забезпеченість
їжею оцінюється у 80-85% від рекомендованих ФАО норм.
Осередком хронічного дефіциту продовольства є також
Центральноамериканський субрегіон - Сальвадор, Гондурас, Гватемала, де
середньодобове споживання не перевищує 2000 ккал. Найбільш загострена
проблема на Гаїті (1905 ккал).
1.3 Основні шляхи та механізми розв’язання глобальної продовольчої
проблеми.
Із самого виникнення глобальної продовольчої проблеми точилися
дискусії про шляхи її розв`язання. Незважаючи на певні розбіжності, мова
йде про основні такі шляхи – екстенсивний та інтенсивний.
Екстенсивний шлях полягає насамперед у подальшому розширенні
пасовиськ, орних, рибопромислових та інших угідь.
За окремими даними, світова площа сільськогосподарських земель за
1980-2000 рр. Зросла з 4,4 млрд до 5,1 млрд га. У середньому на душу
населення у світі приходиться 0,3 га ріллі – основного джерела одержання
продовольства. За останні роки площі ріллі скорочуються абсолютно, не
говорячи вже про відносне скорочення ( на душу населення), у зв`язку з
зростанням населення, особливо в країнах, що розвиваються. В окремих
країнах є великі розбіжності у площі ріллі на душу населення. Так, у США на
душу населення припадає 0,67 га ріллі, в Австралії близько 2 га, на Україні
– 0,63 га, у Германії – 0,12 га, у Великій Британії – 0,11, у Японії – 0,03
га.
У світі є резерви для збільшення оброблюваних площ. Нараховується
кілька мільйонів квадратних кілометрів земель, які можна було б використати
для потреб сільського господарства. Найбільші земельні площі, потенційно
придатні для обробітку, мають Латинська Америка та Африка. В Латинській
Америці нині використовують трохи більше чверті придатних земель. В Африці
на середину 90-х рр. обробляли менше 20% таких земель. Але розширення їх
використання не тільки потребує великих капіталовкладень, а й призведе до
деградації грунтів. Тому для збільшення виробництва продовольства в першу
чергу прагнуть поліпшити використання наявних сільськогосподарських угідь.
Велика частина оброблюваних площ землі знаходиться у Північній півкулі.
Понад половину їх розташовано в Європі й Азії і 15% - у Північній Америці.
У цих регіонах виробляється й основна частина продовольства більше половини
площі зайнято зерновими культурами.
Інтенсивний шлях розв`язання продовольчої проблеми передбачає
механізацію, хімізацію, підвищення енергоозброєності сільського
господарства, використання високоврожайних сортів сільськогосподарських
культур, найбільш продуктивних порід тварин – тобто застосування всіх тих
засобів, які дають змогу збільшити віддачу землеробства й тваринництва
навіть при зменшенні сільськогосподарських площ.
Великі перспективи інтенсифікації сільськогосподарського виробництва
пов`язують із технологічною революцією. Ця революція виражається у
використанні досягнень генної інженерії, біотехнології та інформаційної
технології безпосередньо у фермерському землеробстві й тваринництві для
поліпшення якості продукції, зниження виробничих витрат і т.д.
Таким чином, можливості збільшення виробництва сільськогосподарської
продукції далеко не вичерпані. Це:
. підвищення родючості грунтів, що пов`язано з успіхами агромеліорації
та агрохімії;
. підвищення біологічної продуктивності сільськогосподарських культур
шляхом упровадження досягнень сільськогосподарської генетики й
селекції;
. виведення продуктивних порід худоби;
. ефективне використання сонячної енергії для фотосинтезу органічної
маси ті впровадження генної інженерії;
. підвищення біологічної продуктивності Світового океану та широке
впровадження аквакультури.
Значну роль у розв`язанні продовольчої проблеми відіграють
різноманітні міжнародні організації, передусім спеціалізовані установи
ООН – Продовольча і сільськогосподарська організація (ФАО), яка об`єднує
близько 190 держав світу, та Міжнародний фонд сільськогосподарського
розвитку.
У відповідності зі статутом ФАО основними цілями її діяльності є:
поліпшення харчування і підвищення життєвого рівня людей; забезпечення
зростання ефективності виробництва і розподілу продовольчих продуктів;
оптимізація умов життєдіяльності сільського населення; сприяння
розвиткові світової економіки.
Наростання негативних тенденцій у забезпеченні продуктами харчування
в більшості країн світу стало основою для висунутої ФАО ініціативи щодо
проведення саміту з питань продовольства. Він відбувся у римі в
листопаді 1996 р. з участю представників 186 держав. На саміті було
прийнято Римську декларацію про всесвітню продовольчу безпеку і План дій
Всесвітньої зустрічі на найвищому рівні з проблем продовольства. Ці
документи можуть слугувати базою для різноманітних шляхів досягнення
загальної мети – продовольчої безпеки на індивідуальному рівні, на рівні
домашніх господарств, на національному, регіональному і глобальному
рівнях.
У плані дій зазначено, що кожна країна має прийняти відповідну
стратегію залежно від її ресурсів і здатності до досягнення
індивідуальних цілей, одночасно беручи участь у співробітництві на
регіональному й міжнародному рівнях для виробництва колективних рішень
із глобальних проблем продовольчої безпеки.
ФАО висловлює надію, що за допомогою вироблених на саміті механізмів
до 2015 р. вдасться знизити кількість людності, котра регулярно
недоїдає.
Таким чином, створення підвалин світової продовольчої безпеки – це
системне завдання, вирішення якого починається з глобального, світового
рівня і має доходити до кожної окремої людини.
2.Продовольча проблема в Україні: стан та шляхи вирішення.
В Україні одним з найбільш болючих питань, що потребують
першочергового розв`язання, є вирішення продовольчої проблеми. Держава, яка
ще 10-15 років тому вважалася власником родючих земель, основним виробником
продовольчої продукції серед країн колишнього СРСР та потенційним
конкурентом західноєвропейським виробникам на світовому ринку
агропромислової продукції сьогодні не в змозі забезпечити своєму народу
харчування не тільки на рівні початку 90-х років, а й мінімальних
фізіологічних норм. Сучасний стан споживання основних продуктів харчування
на душу населення характеризується значним зменшенням його обсягів
відповідно до 1990 року, є критичним і являє собою реальну загрозу здоровю
нації, продовольчій та національній безпеці країни. За період 1990-2000 рр.
річне середньодушове споживання населенням основних продуктів харчування
знизилось ( в кг ) : м`яса і м`ясопродуктів з 68,2 1990 року до 33,5 в 1999
року (або на 51%), молока і молочних продуктів – з 372,2 до 210 (на 43,2%),
риби та рибопродуктів - з 17,5 до 7,2 (в 2,4 рази), яєць (в шт.) – з 272
до 163 (на 40%), олії – з 11,6 до 8,9 (на 23,3%), цукру з 50,0 до 33,0 (на
34%), хлібних продуктів – з 141 до 122 (на 13,5%), картоплі – з 131 до 122
кг (або на 6,9%). Споживання овочів та фруктів за цей період зменшилось
відповідно на 6,5 та 25,4 кг ( або на 6,3% та 53,6%) (табл.2.1).
Абсолютне зменшення рівня споживання продуктів харчування
порівняно з раніше досягнутим супроводжується значною невідповідністю
фактичного, нормативного та граничного рівня споживання, погіршенням його
якості. Аналіз даних офіційної статистики свідчить, що найбільш критичним є
стан споживання повноцінних білкових продуктів харчування (м`яса, молока,
риби, яєць) та вітамінної продукції (фруктів). Рівень їх споживання в 2000
році становив близько 50% (по рибі та фруктам ще менше) реального порогу
безпечності, в тому числі споживання білків тваринного походження за
розрахунками становило 23,6 грама (при нормі мінімального споживчого кошика
для умов соціально-економічної кризи – 36,7 г та граничному рівні
споживання тваринного білка, який забезпечує функціонування організму
людини без особливої шкоди для здоров`я – 30 г на добу). Нестачу білкових
продуктів в раціоні харчування населення намагається компенсувати за
рахунок надмірного споживання вуглеводів, що
Таблиця 2.1
Споживання основних продуктів харчування населенням України в 1990-2000 рр.
(на душу населення, кг)
|Продукти |Фактичне |Реко-м|Норми |2001 р (факт.) |
|харчування |споживання |ендова|мін.сп| |
| | |-ні |оживч.| |
| | |норми |кошика| |
| |1990|1999|2000 | | |всього |В % до |
| | | | | | | |фізіологічного |
| | | | | | | |мінімуму |
|М`ясо і м`ясні|68 |33,0|33 |83 |45,4 |30 |66,1 |
| | | | | | | | |
|продукти |373 | |210 |395 |353,3 |205,0 |58,0 |
|Молоко і | |210 | | | | | |
|молочні | | | | | | | |
|продукти |17,5| |7,2 |20 |14,1 |9,0 |63,8 |
|Риба і рибні | |7,2 | | | | | |
|продукти | | |164 |291 |246,2 |175,0 |71,0 |
|Яйця (шт.) |272 |163 |37 |38 |26,8 |38,0 |141,8 |
|Цукор |50 |33 |8,9 |13,4 |7,1 |9,4 |132,4 |
|Олія |11,6|8,2 |134 |124 |90,1 |138,0 |153,2 |
|Картопля | |122 |101 |161 |106,7 |102,0 |95,5 |
|Овочі і |131 |96 |29,1 |90 |61,3 |25,9 |40,8 |
|баштанні |102 |22,1|124,1|101 |94,8 |130,0 |138,6 |
|Плоди, ягоди |47 | | | | | | |
|Хлібні |141 |122 | | | | | |
|продукти | | | | | | | |
| | | | | | | | |
містять в собі картопля та хліб. В результаті в раціоні харчування частка
продовольчих товарів тваринного походження зменшилась з 28,5% у 1990 році
(майже норма) до 20,3% 2000 року.
Міжнародні порівняння сучасного рівня споживання продуктів
харчування населенням України лише підтверджують небезпечність існуючої
продовольчої проблеми для нормального життя та відтворення людини,
соціальної стабільності в суспільстві. Так, якщо в 1990 році калорійність
добового раціону середньостатистичного українця наближувалась до
європейських країн і проблема полягала лише в раціоналізації структури та
поліпшенні якості споживання, то сьогодні Україна за показником якості
харчування на душу населення значно поступається не лише державам з
розвиненою економікою, а й багатьом пострадянським країнам ( табл. 2.2).
більш того, майже у 20% населення енергетична цінність харчування не
перевищує 2100 ккал, що за визначенням Всесвітньої організації охорони
здоров`я є межею бідності.
Таблиця 2.2
Якість харчування пересічного жителя в країнах з розвиненою ринковою
економікою та перехідною економікою
|Добове |Країна |
|споживання | |
| |Авст|Біло|Болг|Угор|Герм|Латв|Литв|Поль|Росі|Укра|Чехі|Есто|
| |рія |русь|арія|щина|анія|ія |а |ща |я |їна |я |нія |
|Ккал |3536|3225|2686|3313|3382|2864|3261|3366|2904|2505|3244|2849|
| | | | | | | | | | | | | |
|Білків, г | | | | | | | | | | | | |
| |103 |94 |80 |85 |96 |79 |98 |99 |90 |73 |96 |95 |
|Жирів, г | | | | | | | | | | | | |
| |161 |96 |90 |137 |144 |87 |112 |112 |81 |71 |111 |91 |
| | | | | | | | | | | | | |
Аналіз узагальненої статистичної інформації щодо стану забезпечення
населення продуктами харчвання в середньому по країні не дає можливості
з`ясувати, які особливості та проблеми існують на регіональному рівні. На
тлі загального зменшення обсягів та деформованої структури відбуваються
значні регіональні розбіжності у рівнях середньодушового споживання
основних продуктів харчування. Найбільшу небезпеку для нормальної
життєдіяльності населення становить занадто низький рівень споживання
білкових продуктів (м`яса та молока) в Донецькій, Луганській, Одеській,
Дніпропетровській областях та АР Крим, який значно менший реальної межі
безпечності. Населення в Донецькому та Причорноморському районах починаючи
з 1995 року хронічно недоїдає (див. Додаток 1).
Повноцінне харчування відіграє визначальну роль для збереження
здоров`я нації та підвищення життєвого рівня населення. Зниження загальних
обсягів споживання продуктів харчування, білково-енергетична недостатність
раціону харчування, неякісні продукти в комплексі з іншими негативними
факторами, такими як погіршення умов життєдіяльності, медичного
обслуговування призвели до збільшення серед населення захворювань органів
травлення, дихання, хвороб системи кровообігу та обміну речовин тощо. Так,
за останні 10 років рівень поширення залізодефіцитної анемії серед жінок 15-
45 років збільшився майже втричі, а кількість хворих на туберкульоз – більш
як у півтора рази.
Можливості розв`язання продовольчої проблеми безпосередньо повязані
з вирішенням питань агропромислової сфери економіки. Стратегічною метою
реформування агропромислового комплексу традиційно є підвищення життєвого
рівня населення на основі збільшення обсягів виробництва продуктів
харчування і продуктивності праці, розвитку науково-технічного прогресу.
Проте протягом 1990-2000 років спостерігаються зворотні процеси. За період
1990-1999 рр. валовий збір зернових в усіх категоріях господарств зменшився
на 51,9%, цукрових буряків – на 68,2%, картоплі – на 24%, овочів – на
20,2%.
Спад виробництва основних видів сільськогосподарської продукції
спричинив значне зменшення обсягів надходжень сільськогосподарської
сировини на промислову переробку. Негативні прояви у виробництві
сільськогосподарської продукції та кінцевої продукції харчової
промисловості відповідним чином вплинули на стан продовольчої незалежності
країни та зменшення рівня споживання продуктів харчування населенням. Але
крім виробничого фактора, гостроту продовольчої проблеми обумовило також
різке падіння доходів населення країни, її регіонів, а також окремих
соціальних груп.
Посиленню кризових явищ в агропромисловій сфері та загостренню
продовольчої проблеми сприяла низька конкурентоспроможність та економічна
незахищеність сільських виробників на внутрішньому продовольчому ринку.
Одна з причин низької ефективності аграрної економіки полягає у
відсутності передумов для утворення та нагромаждення аграрного капіталу.
Завдання створення умов для його нормального функціонування набуває
важливого народногосподарського значення, вирішення якого без державної
підтримки практично неможливо. Необхідно запозичити досвід розвинутих
країн, в яких аграрна сфера відноситься до пріоритетних і має значну
державну підтримку. Так, пряма фінансова допомога сільському господарству в
США в 1999 році становила більше 23 млрд дол., тобто 25% загальної вартості
реалізованої сільгосппродукції. В країнах ЄС цей показник сягає 50%, в
Японії – перевищує 80%.
Починаючи з 2000 року призупинився спад виробництва
сільськогосподарської продукції і розпочато його зростання (на 7,6% в
2000р.).
Суттєвою проблемою розвитку продовольчого ринку України є низька
якість продовольчих товарів як іноземного, так і вітчизняного виробництва,
споживання яких має безпосередній негативний вплив на здоровя людей.
Аналіз стану забезпечення населення країни продовольством свідчить,
що вирішення цієї проблеми неможливе без розробки й впровадження державної
крнцепції і програми забезпечення національної продовольчої безпеки та
відновлення агропромислового виробництва, які грунтуються на принципах
соціально оріентованої та державно регульованої продовольчої політики та
економічної політики в цілому. Головною стратегічною метою продовольчої
політики має стати досягнення споживання основних продуктів харчування
населенням України на рівні 1990 року з подальшим покращенням його
структури та підвищення якості продукції вітчизняного виробництва.
Основними напрямами реалізації зазначених цілей з урахуванням умов
перехідного періоду є:
. підвищення життєвого рівня та стимулювання платоспроможного попиту
населення на продовольство, формування гарантованого державного попиту
на важливі види сільськогосподарської продукції й сировини шляхом
недопущення заборгованостей по виплаті заробітної плати, стипендій,
пенсій та соціальних допомог; комплексного реформування системи
оподаткування, соціальних гарантій та підтримки малозабезпечених;
приведення системи оплати працівників бюджетної сфери у відповідність до
динаміки обсягів прожиткового мінімуму.
. Реформування власного агропромислового виробництва, ліквідація наслідків
системної виробничо-фінансової кризи в цій сфері, збільшення обсягів
виробництва агропромислової продукції шляхом створення ринкового
економічного середовища; формування відповідного екномічного механізму
та системи регулювання внутрішньо- та зовнішньогалузевих відносин;
ефективного використання наявного ресурсного потенціалу АПК згідно з
потребами забезпечення продовольчої безпеки держави; регулювання
основних товарних ринків.
. Регулювання зовнішньоекономічної діяльності відповідно до стану та
завдань розвитку вітчизняного виробництва продукції агропромислового
комплексу шляхом раціоналізації експорту завдяки розширенню вивозу
продукції глибокої переробки сільськогосподарської сировини, лікеро-
горілчаних виробів і безалкогольних напоїв та значного скорочення
імпорту продукції спеціалізації вітчизняного АПК на основі
запровадження елементів протекціоністської політики.
. Вдосконалення земельних відносин та формування цивілізованого ринку
землі шляхом створення відповідної нормативно-законодавчої бази.
. Формування сприятливого інвестиційного клімату в агропромисловому
комплексі шляхом запровадження податкових пільг учасникам
інвестиційного процесу та збільшення обсягів централізованих
капіталовкладень як інструменту державної структурної політики у сфері
АПК.
. Стимулювання розвитку науково-технічного прогресу, впровадження
високих технологій в агропромислове виробництво шляхом підвищення
ефективності використання наявного науково-технічного потенціалу АПК;
відновлення фінансування аграрної науки з державного бюджету до
необхідних рівнів; вирішення питання формування механізму економічного
стимулювання впровадження новітніх технологій та науково-технічних
розробок; надання продовольчому комплексу пріоритетного розвитку на
основі досягнень науки і техніки.
. Розвиток системи державного регулювання якості та безпечності харчових
продуктів на основі комплексного підходу до контролю, оцінки та
регламентації якості продуктів харчування на всіх етапах їх
виробництва, переробки, зберігання і транспотрування; вдосконалення
нормативної бази з цього питання та державної системи стандартизації,
регулювання цін на сировину та кінцеву продукцію відповідно до якості
товару.
Висновки
Продовольча проблема належить до категорії глобальних. Для
розв`язання продовольчої проблеми недостатньо зусиль окремої держави, а
потрібно добре налагоджене співробітництво всіх країн, незалежно від їх
суспільного ладу.
За останні 50 років у виробництві продовольства досягнуто істотоного
прогресу – чисельність людей, що недоїдають і голодують, скоротилася майже
в два рази. У той же час за даними ФАО загальна кількість голодуючих на
землі складає 500-550 млн осіб, а тих, хто недоїдає, - 1-1,3 млрд.
Головною ареною голоду і недоїдання в сучасному світі є країни, що
розвиваються, де проживає майже 4/5 населення світу, виробляють приблизно
1/3 всього продовольства, а споживають трохи більше третини його
загальносвітового споживання. При оцінці скрутної продовольчої ситуації в
цих країнах необхідно враховувати незавершеність аграрних реформ,
бідність широких мас селянства, відсталість системи землеробства,
нераціональне використання земельних і водних ресурсів.
Актуальною продовольча проблема є і для країн з перехідною
економікою, в тому числі України. Можливості розв`язання продовольчої
проблеми безпосередньо повязані з вирішенням питань агропромислової сфери
економіки. Стратегічною метою реформування агропромислового комплексу
України традиційно є підвищення життєвого рівня населення на основі
збільшення обсягів виробництва продуктів харчування і продуктивності
праці, розвитку науково-технічного прогресу.
Таким чином, створення підвалин світової продовольчої безпеки – це
системне завдання, вирішення якого починається з глобального, світового
рівня і має доходити до кожної окремої людини.
Література
1. Світова економіка: навчальний посібник .- К.: Либідь, 2000 р., ст. 481-
496
2. Стратегія економічного розвитку України: науковий збірник.Вип.4.-
К.:КНЕУ,2001 рік,ст. 163-173
3. Семенов В.Ф , Загальний курс агробізнесу: навчальний посібник. – К. :
Знання, 2000 рік, ст. 76-85
4. Дадалко В.А. Мировая экономика: учебное пособие. – Минск: Ураджай, 2001
г
5. Баранчик І.І. “Стабільне вітчизняне виробництво – надійний фактор
продовольчої безпеки України” // Економіка АПК, 2001, № 1, ст. 10-14
6. Береговий М. “ Шляхи формування світової та національної продовольчої
безпеки” // Бухгалтерія в сільському господарстві, 2002 , № 1, ст. 23-30
7. Лукінов І.І , Саблук П.Т. “Про стратегію трансформування АПК та
забезпечення продовольчої безпеки України” // Економіка України , 2000, №
9, ст. 62-81
8. Хорунжий М.Й. “ Продовольча безпека: соціально-економічна суть, стан і
показники”// Економіка АПК, 2003, №6, ст. 146-152
9. Шевчук О.В. “ Сучасні тенденції розвитку ринку продовольчих товарів в
Україні”// Економіка АПК, 2003, № 8, ст. 9-16
10. Янків М. “ Аграрна реформа як чинник продовольчої безпеки України” //
Регіональна економіка, 2000, № 1, ст. 22-26
ДОДАТОК1
Калорійність середньодобового споживання населенням України
основних продуктів харчування по регіонах ( на душу населення, ккал/добу)
|Регіон, |1990 |1995 |2000 |
|область | | | |
| |Всього|Відхиленн|Всьог|Відх|Відхил|Всьо|Відхи|Відхиле|
| |, ккал|я |о, |илен|ення |го, |лення|ння від|
| | |від |ккал |ня |від |ккал|від |мін.нор|
| | |фізіологі| |від |мін. | |фіз.н|ми |
| | |чної | |фіз.|норми | |орми | |
| | |норми | |норм| | | | |
| | | | |и | | | | |
|Україна |3534,3|268,3 |2655,|-610|-191,5|2523|-743 |-9 |
|Донецький | |23,0 |5 |,5 | | |-959 |-157 |
|Донецька |3294 |43,8 |2290,|-975|-173,5|2307|-922 |-120 |
|Луганська |3222,2|159,8 |5 |,5 | | |-1031|-229 |
|Карпатський | |394,3 |2260,|-100|-203,7|2344| |165 |
|Закарпатська |3425,8|403,6 |3 |6 | | |-637 |392 |
|Івано-Франківс| |472,1 |2361 |-905|-103 |2235|-410 |196 |
|ька |3660,3|358,8 |2683,| |219,4 | |-606 |131 |
|Львівська | |358,7 |4 |-582|350,6 |2629|-671 |-90 |
|Чернівецька |3669,6|344,8 |2814,|,6 |373,7 | |-892 |164 |
|Подільський | |537,9 |6 |-451|67 |2856|-638 |84 |
|Вінницька |3738,1|193,2 |2837,|,4 |197 | |-718 |259 |
|Тернопільська | |223,1 |7 |-428|292,9 |2660|-543 |19 |
|Хмельницька |3624,8|272,0 |2531 |,3 |429,3 | |-783 |127 |
|Поліський | |492,3 |2661 |-735|366,9 |2595|-675 |50 |
|Волинська |3624,7|-25,4 |2756,| |82,2 | |-752 |-2 |
|Житомирська | |259,9 |9 |-605|147,6 |2374|-804 |-43 |
|Рівненська |3610,8|388,1 |2893,| |155,3 | |-845 |493 |
|Чернігівська | |351,4 |3 |-509|113 |2628|-309 |68 |
|Придніпровськи|3803,9|315,2 |2830,|,1 |185,7 | |-734 |-7 |
|й | |418,8 |9 |-372|549,8 |2548|-809 |210 |
|Дніпропетровсь|3459,2|170,1 |2546,|,7 |340,7 | |-592 |-14 |
|ка | |119,2 |2 |-435|377,5 |2723|-816 |-191 |
|Запорізька |3489,1|598,6 |2611,|,1 |527,8 | |-993 |179 |
|Причорноморськ| |-59,3 |6 |-719|181 |2483|-623 |-121 |
|ий |3538 |194,0 |2619,|,8 |-185 | |-923 |360 |
|АР Крим |3758,3|317,9 |3 |-654|483,1 |2591|-442 |1404 |
|Миколаївська | |418,5 |2577 |,4 |-41,4 | |602 |243 |
|Одеська |3240,6|800,8 |2649,|-646|347,1 |2514|-559 |442 |
|Херсонська | |45,4 |7 |,7 |368,8 | |-360 |90 |
|Східний |3525,9|499,7 |3013,|-689|634 |2462|-712 |88 |
|Полтавська | |314,3 |8 | |667,3 | |-714 |-56 |
|Сумська |3654,1|361,2 |2804,|-616|109,4 |2421|-858 |484 |
|Харківська | |674,2 |7 |,3 |490,7 | |-318 |141 |
|Центральний |3617,4| |2841,|-252|435,4 |2957|-661 | |
|Київська | | |5 |,2 |469,6 | | | |
|Черкаська |3581,2| |2991,|-461|543,3 |2532| | |
|Кіровоградська| | |8 |,3 | | | | |
| |3684,8| |2645 |-424| |2457| | |
| | | |2279 |,5 | | | | |
| |3436,1| |2947,|-274| |2674| | |
| | | |1 |,2 | | | | |
| |3385,2| |2422,|-621| |2450| | |
| | | |6 | | | | | |
| |3864,6| |2811,|-987| |2273| | |
| | | |1 | | | | | |
| |3206,7| |2832,|-318| |2643| | |
| | | |8 |,9 | | | | |
| |3460 | |3096 |-843| |2343| | |
| |3583,9| |3131,|,4 | | | | |
| | | |3 |-454| |2824| | |
| |3684,5| |2573,|,9 | | | | |
| | | |4 |-433| |3868| | |
| |4066,8| |2954,|,2 | | | | |
| | | |7 |-168| |2707| | |
| |3311,4| |2899,| | | | | |
| | | |4 |-134| |2906| | |
| |3765,7| |2933,|,7 | | | | |
| | | |6 |-692| |2554| | |
| |3580,3| |3007,|,6 | | | | |
| | | |3 |-311| |2552| | |
| |3627,2| | |,3 | | | | |
| | | | |-366| |2408| | |
| |3940,2| | |,6 | | | | |
| | | | |-322| |2948| | |
| | | | |,4 | | | | |
| | | | |-258| |2605| | |
| | | | |,7 | | | | |
Джерело: Стратегія економічного розвитку України: науковий збірник.
Вип.4. – К.: КНЕУ, 2001, ст. 163-173
Реферат на тему: Світовий ринок: поняття, структура, умови та фактори кон’юнктури, ціни
РЕФЕРАТ
з курсу:
“Міжнародні економічні відносини”
на тему:
"Світовий ринок: поняття, структура, умови та фактори кон’юнктури, ціни”
Київ – 2001
Ринок є невід’ємною частиною суспільного господарського відтворення і
формується в тісній взаємодії з усіма його елементами: виробництвом,
споживанням, розподілом.
Ринок являє собою сферу товарно-грошового обміну, розвитку торговельних
функцій між продавцем і покупцем.
Первісним елементом світового ринку є внутрішній ринок, який здійснює
торговельні операції з внутрішньої торгівлі.
Національний ринок поєднує внутрішню та зовнішню торгівлю даної країни.
Світовий ринок - це сукупність національних ринків, поєднаних між собою
всесвітніми господарськими зв’язками на підставі міжнародного поділу праці,
спеціалізації, кооперування, інтеграції виробництва і збуту товарів і
послуг.
Внутрішній ринок
Світовий ринок
Національний ринок
Схема 1. Структура світового ринку[1].
В даній курсовій роботі розглянуто світовий ринок товарів та послуг.
До категорії світових належать усі товарні ринки, на яких виключно
велику частку складають зовнішні торговельні операції (наприклад, світовий
ринок олова, де експортна квота сягає 90% від його виробництва) і ті, де
вона помірна - 30-50% (наприклад, світовий ринок автомобілів) і навіть
незначна - 10-20%.
Структуру світового товарного ринку можна розглядати в трьох аспектах –
регіональному (або географічному), товарно-галузевому та соціально-
економічному.
Згідно з регіональною структурою світового ринку розрізняють ринки
окремих країн або їх угруповань (схема 2).
Cхема 2. Регіональна структура світового ринку[2].
За товарно-галузевою структурою світового ринку відрізняють окремі
товарні ринки, які відповідають рівню ринку певного товару або його
частини. За основу цієї класифікації беруть Міжнародну класифікацію 00Н -
Стандартну Міжнародну торговельну класифікацію - СМТК, Брюссельську митну
номенклатуру, Гармонізовану систему опису товарів.
За товарно-галузевою структурою світового ринку відрізняють три
провідних групи товарів - готові вироби, сировину і напівфабрикати, послуги
(схема 3).
[pic]
Кожну товарну групу складають підгрупи товарів, які можуть бути окремими
товарними ринками. Так, ринок промислової сировини поєднує ринки руд
чорних, кольорових металів, дорогоцінного каміння, діамантів, хімічної
сировини та ін.
За соціально-економічною структурою світового товарного ринку
розрізняють ринки промислово розвинутих країн (ПРК), країн, що розвиваються
(КР) та країн з перехідною економікою (КПЕ), країн соціалістичної
орієнтації (КСО).
За ступенем монополізації та характером торговельних угод на світовому
ринку виділені такі типи його структури:
- монополістичний, де панує один постачальник (ринок діамантів);
- олігополістичний, де домінує група великих продавців (ринок нафти);
- атомістичний, де спостерігається невисока концентрація пропозиції
товарів за участю багатьох постачальників та загострюється конкурентна
боротьба (ринки текстильних, швейних товарів та ін.).
За характером торговельних угод та взаєминами продавців та покупців
розрізняють три сектори світового ринку: закритий, відкритий та пільговий
ринок товарів. До основних сегментів (фундаментальних елементів) закритого
сектора світового товарного ринку належать внутріфірмові постачання, тобто
товарообіг між філіалами головних та дочірніх підприємств великих монополій
або ТНК; субпостачання товарів малих та середніх фірм, які виступають
підрядчиками великих монополій, внутрішня торгівля регіональних
інтеграційних об’єднань, постачання товарів за програмами допомоги, за
особливими міждержавними угодами, зустрічна торгівля. На закритому ринку
продавці та покупці взаємодіють на підставі некомерційних відносин, бо вони
пов’язані юридичною залежністю, угодами про міжнародну спеціалізацію та
кооперування, системою часткової участі та фінансового контролю,
преференційними та спеціальними торговельно-економічними, валютно-
кредитними, військово-політичними та іншими специфічними договорами.
Закритий сектор світового товарного ринку підпорядковується обмеженому
впливу ринкових факторів, для нього характерна відносна усталеність
ринкових цін, які базуються на національних цінах і не відбивають
короткочасних коливань попиту і пропозиції та дійсних вартісних показників
збутових товарів.
Відкритий сектор світового товарного ринку є сферою звичайної
комерційної діяльності практично незалежних продавців та покупців - малих і
великих фірм, аутсайдерів, монопольних об’єднань, державних і приватних
підприємств. Незалежність торговельних контрактів відкритого сектора
світового товарного ринку зумовлює відносну нестабільність взаємовідносин.
У відкритому секторі товарного ринку здійснюються короткострокові
комерційні угоди та операції "вільного" ринку.
"Вільний" ринок - це сектор відкритого ринку вільної конкуренції
виробників та постачальників товарів. Цей ринок відживає, тому що його
витісняють сучасні механізми міжнародного регулювання світового товарного
ринку. "Вільний" ринок проявляється у біржовій торгівлі, на ринку "спот" (з
терміновим постачанням реального товару) та "чорному ринку".
Проміжне становище між закритим і відкритим секторами світового ринку
займає пільговий сектор - торговельні операції на підставі довгострокових
комерційних контрактів (ДСКК), які укладені на два і більше років (іноді 15-
20 років) та обумовлені преференційними (пільговими) економічними умовами.
Торгівлю на основі ДСКК виділяють у преференційну зону, на яку впливають
риси обох секторів розвитку світових товарних ринків (схема 4).
Схема 4 . Сектори світового ринку.
У процесі взаємодії різноманітних факторів розвитку на світових товарних
ринках формується відповідна ринкова кон’юнктура, яка відбиває зміни
конкретних умов функціонування ринку та співвідношення попиту і пропозиції,
пов’язаних з динамікою цін на товари та прибутками фірм (схема 5).
[pic]
Схема 5. Ціна ринкової рівноваги на світовому ринку[3]
Кон’юнктура є невід’ємною рисою формування та розвитку світових товарних
ринків, вона вивчається на мікро- та макрорівнях. На мікрорівні
досліджуються короткотермінові коливання і зміни товарного ринку, а на
макрорівні - середні та довгострокові тенденції розвитку ринку, які
враховуються в господарській діяльності на рівні підприємств, галузей та
всієї національної економіки. Ринкова кон’юнктура використовується в
стратегії управління, у виборі форм та методів конкурентної боротьби, у
забезпеченні ефективності зовнішньої торговельно-економічноі діяльності.
Формування кон’юнктури світових товарних ринків, яка базується на
циклічному розвитку світового господарства, відбиває характер ринкової
економіки. Великі цикли кон’юнктури досліджував відомий економіст Н.Д.
Конаратьєв. Він підкреслив роль сукупності кон’юнктуро-формувальних
факторів (КФФ), що впливають на економічну кон’юнктуру і проявляються у
взаемозв’язках коротко-, середньо- та довгострокових тенденцій розвитку і
формують ринкову кон’юнктуру. Фактор - це сила руху будь-якого процесу, яка
визначає його характер. КФФ - це сила, яка формує та визначає характер
ринкової економічної кон’юнктури. Провідними елементами КФФ е пропозиція і
попит.
Попит - це платоспроможна потреба в товарах для споживання та поповнення
товарних запасів. Пропозиція - сума товарів, вироблених для збуту на ринку
та реалізації товарних запасів. Співвідношення попиту і пропозиції зумовлює
ринкову ціну на товар. Факторами групи попиту є рівень особистого та
виробничого споживання товарів, обсяг надходжень їх у товарні запаси,
прибутки, купівельна спроможність країн. Фактори групи пропозиції - це
обсяг виробництва товарів, їх конкурентна спроможність, рентабельність
виробництва, норми прибутків фірм, їх адаптування до впровадження досягнень
науки і техніки.
Умови формування кон’юнктури (УФК) - це зовнішнє середовище відносно
КФФ, яке здатне впливати на КФФ. УФК можна поділити на три групи:
економічні, соціально-політичні та міжнародні.
[pic]
Схема 6. Умови формування кон’юнктури
Результатом взаємодії КФФ та УФК є різні форми прояву економічної
кон’юнктури (ФПК). Провідними ознаками, за якими їх відрізняють, є
співвідношення попиту і пропозиції, динаміка світових цін, ділова
активність на ринку (число укладених угод).
[pic]
Схема 7. Форми прояву кон’юнктури
В умовах понижувальної кон’юнктури спостерігається стабільна перевага
пропозиції товару над попитом, падіння цін на товар, скорочення числа
укладених угод. Таке становище на ринку називають "ринком покупця".
Низька кон’юнктура відбиває панівну перевагу пропозиції товару над його
попитом до позиції їх урівноваження, коли число торговельних операцій та
ринкові ціни досягають свого мінімального значення, понижуються прибутки
фірм.
Кон’юнктура підвищувальна - це стабільна перевага попиту над пропозицією
товару, зростання ринкових цін на товар та числа торговельних угод ("ринок
продавця").
[pic]
Висока кон’юнктура має тенденцію до збереження переваги попиту на товар
над його пропозицією, починається вирівнювання їх балансу, ціна на товар і
число торговельних операцій сягають свого максимуму, зростають прибутки
фірм.
Короткочасний стан ринку, де панує рівновага попиту і пропозиції,
називають ринковою рівновагою. Затяжний стан ринку переваги пропозиції
товару над його попитом, насичення ринку товаром зумовлюють зниження цін,
в’ялу кон’юнктуру, стан економічної кризи - збитків фірм та банкрутства.
Універсальним показником і барометром товарної кон’юнктури є ціна на
товар.
Ціна - це грошовий вираз вартості товару. Ціни на товар грунтуються на
суспільних витратах на виробництво товару з урахуванням ринкової його
вартості. Ціна визначається суспільне необхідними витратами праці на
виробництво товару, тобто робочим часом, необхідним для виробництва товару
в даних умовах, при середньому рівні кваліфікації та інтенсивності праці.
Основними ціноутворюючими факторами є ціна виробництва товару,
співвідношення попиту і пропозиції на ринку товару, механізм регулювання
цін (наприклад, фіксування рівня цін, "заморожування" цін, державний
контроль цін, встановлення меж допустимих змін цін з фіксуванням верхнього
і нижнього рівнів їх коливань). На світові ціни на товар впливає стан
грошової сфери - зміни купівельної спроможності національної грошової
одиниці, валютних курсів, інфляція (знецінювання валюти) та ін.
Для світового ринку характерна множина цін на товар. Вони відрізняються
за сферами дії, характером формування, ступенем зближення з рівнем ринкової
ціни. За сферами товарообігу розрізняють ціни внутрішнього та зовнішнього
ринків. Зовнішньоторговельні ціни бувають експортні та імпортні, які
враховують величину витрат за доставку товару від експортера до імпортера.
Розмежовують ціни закритого і відкритого секторів світового товарного
ринку.
Ціни закритих ринків мають відносну стабільність, вони більше піддаються
регулюванню, проявляються в дії внутріфірмових умовно розрахункових
трансфертних (перевідних) цін, які встановлюють монополії виробників
незалежно від вимог ринку дня скорочення податкових оплат.
Ціни відкритого сектора ринку змінюються під впливом попиту на товар і
його пропозиції, відбивають зміни товарної кон’юнктури, факторів стихійного
(вільного) ринкового ціноутворення (ціни ринку "спот", біржові котировки).
За рівнем пристосування цін до дійсно ринкового стану відрізняють
базисні ціни і ціни фактичних операцій. До базисних цін належать довідкові
та офіційні ціни продажу, ціни прейскурантів, каталогів, проспектів. Ціни
фактичних торговельних операцій відбивають реальний рівень ринкових цін на
аукціонах, товарних біржах, контрактні а також розрахункові
(середньостатистичні) ціни.
Множина внутрішньоторговельних цін негативно впливає на визначення рівня
світових цін на товари. Як світові ціни виступають ціни звичних
торговельних операцій, типових для світової комерційної практики. Вони
розповсюджуються на значну частину світової торгівлі, доступні будь-якому
продавцеві і покупцеві світового ринку.
Як світові ціни виступають експортні ціни головних постачальників даного
товару на світовий ринок (наприклад, ціни на нафту установлюють країни
ОПЕК) та імпортні ціни провідних покупців (імпортерів) даного товару, а
також ціни важливих центрів міжнародної торгівлі (міжнародних товарних
бірж, аукціонів, ін.)
В умовах високої конкуренції на світових товарних ринках експортерами
товару стають провідні національні виробники найбільш конкурентоспроможної
продукції з найменшими витратами на її виробництво -національні монополії
та ТНК.
-----------------------
[1] Джерело: Мазаракі А.А. та ін. “Світовий ринок товарів та послуг:
регіональна структура”: Навч. посібник. – К.: Видавн. центр КДТЕУ, 1998.
[2] Див.: там же, стор. 6.
[3] Пол Э. Самуэльсон, Вильям Д. Нордхаус. Экономика.: пер.с англ.: 16-ое
издание.: уч.пос. – М.:Издат. Дом «Вильямс», 2000, стор. 68.
-----------------------
Світовий ринок товарів і послуг
Ринок Північної Америки НАФТА
Ринки Латинської Америки Андська група КАРІКОМ, МЕРКОСУР, ЦАОР
Західноєвропейський спільний ринок країнЄС
Ринок Центральної і Східної Європи CEFTA
Ринки Азії АСЕАН, АТР, САР, СААРК, АТЕС
Ринки Африки ЗАЕС, КОМЕСА, САДК, ТЕСЦА,ЮДЕАК
Ринок Австралії і Нової Зеландії АНСЕРТА
Ринок Євразійських країн СНД
Світовий ринок
Закритий ринок
Пільговий ринок
Відкритий ринок
. Ринок валют
. Ринок капіталів
. Ринок праці
. Ринок товарів
. Ринок послуг
. Ринок ідей
.
| |
