|
Реферат: Дивиденды (Менеджмент)
1. Какие подходы в формировании дивидендной политики описаны в теории
финансового управления компанией? Насколько они применимы на практике?
Формированию оптимальной дивидендной политики в странах с развитой
рыночной экономикой посвящены многочисленные теоретические исследования.
Наиболее распространенными теориями, связанными с механизмом формирования
дивидендной политики, являются:
1. Теория независимости дивидендов. Ее авторы - Ф. Модильяни и М.
Миллер утверждают, что избранная дивидендная политика не оказывает никакого
влияния ни на рыночную стоимость предприятия (цену акций), ни на
благосостояние собственников в текущем или перспективном периоде, так как
эти показатели зависят от суммы формируемой, а не распределяемой прибыли. В
соответствии с этой теорией дивидендной политике отводится пассивная роль в
механизме управления прибылью. При этом свою теорию они сопроводили
значительным количеством ограничений, которые в реальной практике
управления прибылью обеспечить невозможно. Несмотря на свою уязвимость в
плане практического использования, теория ММ стала отправным пунктом поиска
более оптимальных решений механизма формирования дивидендной политики.
2. Теория предпочтительности дивидендов (иди "синица в руках"). Ее авторы -
М. Гордон и Д. Линтнср утверждают, что каждая единица текущего дохода
(выплаченного в форме дивидендов) в силу того, что она ''очищена от риска"
стоит всегда больше, чем доход отложенный на будущее, в связи с присущим
ему риском. Исходя из этой теории максимизация дивидендных вы
плат предпочтительней, чем капитализация прибыли. Однако противники
этой теории утверждают, что в большинстве случаев полученный в форме
дивидендов доход все равно реинвестируется затем в акции своей или
аналогичной акционерной компании, что не позволяет использовать фактор
риска как аргумент в пользу той или иной дивидендной политики (фактор риска
может быть учтен лишь менталитетом собственников; он определяется уровнем
риска хозяйственной деятельности той или иной компании, а не характером
дивидендной политики).
3. Теория минимизации дивидендов (или “теория налоговых
предпочтений”). В соответствии с этой теорией эффективность дивидендной
политики определяется критерием минимизации налоговых выплат по текущим и
предстоящим доходам собственников. А так как налогообложение текущих
доходов в форме получаемых дивидендов всегда выше, чем предстоящих (с
учетом фактора стоимости денег во времени, налоговых льгот на
капитализируемую прибыль и т.п.), дивидендная политика должна обеспечивать
минимизацию дивидендных выплат, а соответственно максимизацию капитализации
прибыли с тем, чтобы получить наивысшую налоговую
защиту совокупного дохода собственников. Однако такой подход к дивидендной
политике не устраивает многочисленных мелких акционеров с низким уровнем
доходов, постоянно нуждающихся в текущих их поступлениях в форме
дивидендных выплат (что снижает объем спроса на акции таких компаний, а
соответственно и котируемую рыночную цену этих акций).
4. Сигнальная теория дивидендов (или "теория сигнализирования''). Эта
теория построена на том, что основные модели оценки текущей реальной
рыночной стоимости акций и качестве базисного элемента используют размер
выплачиваемых по ней дивидендов. Таким образом, рост уровня дивидендных
выплат определяет автоматическое возрастание реальной, а соответственно и
котируемой рыночной стоимости акций, что при их реализации приносит
акционерам дополнительный доход. Кроме того, выплата высоких дивидендов
"сигнализирует" о том, что компания находится на подъеме и ожидает
существенный рост прибыли в предстоящем периоде. Эта теории неразрывно
связана с высокой "прозрачностью" фондового рынка, на котором оперативно
полученная информация оказывает существенное влияние на колебания рыночной
стоимости акций.
5. Теория соответствия дивидендной политики составу акционеров (или «теория
клиентуры»). В соответствии с этой теорией компания должна осуществлять
такую дивидендную политику, которая соответствует ожиданиям большинства
акционеров, их менталитету. Если основной состав акционеров ("клиентура"
акционерной компании) отдает предпочтение текущему доходу, то дивидендная
политика должна исходить из преимущественного направления прибыли на цели
текущего потребления. И наоборот, если основной состав акционеров отдает
предпочтение увеличению своих предстоящих доходов, то дивидендная политика
должна исходить из преимущественной капитализации прибыли в процессе ее
распределения. Та часть акционеров, которая с такой дивидендной политикой
будет не согласна, реинвестирует свой капитал в акции других компаний, в
результате чего состав "клиентуры" станет более однородным.
Практическое использование этих теорий позволило выработать три
подхода к формированию дивидендной политики — ''консервативный",
"умеренный" ("компромиссный”) и "агрессивный". Каждому из этих подходов
соответствует определенный тип дивидендной политики (таблица 1).
Таблица 1.
Основные типы дивидендной политики акционерного общества.
|Определяющий подход к формированию|Варианты используемых типов |
|дивидендной политики |дивидендной политики |
|I. Консервативный подход |Остаточная политика дивидендных |
| |выплат |
| |Политика стабильного размера |
| |дивидендных выплат |
|II. Умеренный (компромиссный) |3. Политика минимального |
|подход |стабильного размера дивидендов с |
| |надбавкой в отдельные периоды |
|III. Агрессивный подход |4. Политика стабильного уровня |
| |дивидендов |
| |5. Политика постоянного |
| |возрастания размера дивидендов |
1. Остаточная политика дивидендных выплат предполагает, что фонд
выплаты дивидендов образуется после того, как за счет прибыли удовлетворена
потребность в формировании собственных финансовых ресурсов, обеспечивающих
в полной мере реализацию инвестиционных возможностей предприятия. Если по
имеющимся инвестиционным проектам уровень внутренней ставки доходности
превышает средневзвешенную стоимость капитала (или другой избранный
критерий, например, коэффициент финансовой рентабельности), то основная
часть прибыли должна быть направлена на реализацию таких проектов, так как
она обеспечит высокий темп роста капитала (отложенного дохода)
собственников. Преимуществом политики этого типа является обеспечение
высоких темпов развития предприятия, повышение его финансовой устойчивости.
Недостаток же этой политики заключается в нестабильности размеров
дивидендных выплат, полной непредсказуемости формируемых их размерен в
предстоящем периоде и даже отказ от их выплат в период высоких
инвестиционных возможностей, что отрицательно сказывается на формировании
уровня рыночной цены акций. Такая дивидендная политика используется обычно
лишь на ранних стадиях жизненного цикла предприятии, связанных с высоким
уровнем его инвестиционной активности.
2. Политика стабильного размера дивидендных выплат предполагает
выплату неизменной их суммы на протяжении продолжительного периода (при
высоких темпах инфляции сумма дивидендных выплат корректируется
па индекс инфляции). Преимуществом этой политики является ее надежность,
которая создает чувство уверенности у акционеров в неизменности размера
текущего дохода вне зависимости от различных обстоятельств, определяет
стабильность котировки акций на фондовом рынке. Недостатком же этой
политики является ее слабая связь с финансовыми результатами деятельности
предприятия, в связи с чем в периоды неблагоприятной конъюнктуры и низкого
размера формируемой прибыли инвестиционная деятельность может быть сведена
к нулю. Для того, чтобы избежать этих негативных последствий
стабильный размер дивидендных выплат устанавливается обычно по относительно
низком уровне, что и относит данный тип дивидендной политики к категории
консервативной, минимизирующей риск снижения финансовой устойчивости
предприятия из-за недостаточных темпов прироста собственного капитала.
3. Политика минимального стабильного размера дивидендов с
надбавкой в отдельные периоды (или политика "экстра-дивиденда") по весьма
распространенному мнению представляет собой наиболее взвешенный ее тип. Её
преимуществом является стабильная гарантированная выплата дивидендов в
минимально предусмотренном размере (как в предыдущем случае) при высокой
связи с финансовыми результатами деятельности предприятия, позволяющей
увеличивать размер дивидендов в периоды благоприятной хозяйственной
конъюнктуры, не снижая при этом уровень инвестиционной активности. Такая
дивидендная политика даст наибольший эффект на предприятиях с нестабильным
в динамике размером формирования прибыли. Основной недостаток этой политики
заключается в том, что при продолжительной выплате минимальных размеров
дивидендов инвестиционная привлекательность акций компании снижается и
соответственно падает их рыночная стоимость.
4. Политика стабильного уровня дивидендов предусматривает установление
долгосрочного нормативного коэффициента дивидендных выплат по отношению к
сумме прибыли (или норматива распределения прибыли на потребляемую и
капитализируемую ее части). Преимуществом этой политики является простота
ее формирования и тесная связь с размером формируемой прибыли. В то же
время основным ее недостатком является нестабильность размеров дивидендных
выплат па акцию, определяемая нестабильностью суммы формируемой прибыли.
Эта нестабильность вызывает резкие перепады в рыночной стоимости акций по
отдельным периодам, что препятствует максимизации рыночной стоимости
предприятия и процессе осуществления такой политики (она "сигнализирует" о
высоком уровне риска хозяйственной деятельности данною предприятия). Даже
при высоком уровне дивидендных выплат такая политика не привлекает обычно
инвесторов (акционеров), избегающих риска. Только зрелые компании со
стабильной прибылью могут позволить себе осуществление дивидендной политики
этого типа, если размер прибыли существенно варьирует в динамике, эта
политика генерирует высокую угрозу банкротства.
5. Политика постоянного возрастания размера дивидендов (осуществляемая
под девизом — "никогда не снижай годовой дивиденд”) предусматривает
стабильное возрастание уровня дивидендных выплат в расчете на одну акцию.
Возрастание дивидендов при осуществлении такой политики происходит, как
правило, в твердо установленном проценте прироста к их размеру в
предшествующем периоде (на этом принципе построена "Модель Гордона",
определяющая рыночную стоимость акций таких компаний). Преимуществом такой
политики является обеспечение высокой рыночной стоимости акций компании и
формирование положительного ее имиджа у потенциальных инвесторов при
дополнительных эмиссиях. Недостатком же этой политики является отсутствие
гибкости в ее проведении и постоянное подрастание финансовой напряженности
— если темп роста коэффициента дивидендных выплат возрастает (т.е. если
фонд дивидендных выплат растет быстрее, чем сумма прибыли), то
инвестиционная активность предприятия сокращается, а коэффициенты
финансовой устойчивости снижаются (при прочих равных условиях). Поэтому
осуществление такой дивидендной политики могут позволить себе лишь реально
процветающие акционерные компании — если же эта политика не подкреплена
постоянным ростом прибыли компании, то она представляет собой верный путь к
ее банкротству.
2. Каким образом проводимая дивидендная политика влияет на стоимость
различных источников финансирования деятельности предприятия?
Источник выплаты дивидендов - чистая прибыль общества за истекший год, по
привилегированным акциям дивиденды могут выплачиваться за счет специально
созданных для этого фондов (последние используются для выплаты дивидендов в
случае недостаточности прибыли или убыточности общества). Поэтому
теоретически коммерческая организация может выплатить общую сумму текущих
дивидендов в размере, превышающем прибыль отчетного периода. Однако базовым
является вариант распределения чистой прибыли текущего периода. Поскольку
законом не предусматривается использование нераспределенной прибыли прошлых
лет для выплаты дивидендов, существенно повышается ответственность совета
директоров и акционеров в отношении направлений распределения чистой
прибыли отчетного года, т.е. нельзя год спустя передумать и часть ранее
реинвестированной прибыли пустить на выплату дивидендов. Это ограничение в
определенной степени нарушает права собственников в отношении возможности
использования собственных средств.
Следует обратить внимание на некоторые терминологические особенности. В
бухгалтерском учете и в ряде нормативных документов явно или косвенно
различают понятия «резервный капитал» и «резервный фонд». Резервный капитал
создается в акционерных обществах открытого типа в обязательном порядке,
причем направления его использования регламентированы законом; в частности,
он не предназначен для выплаты дивидендов. Тем не менее, общество может
создавать специальные фонды (в том числе и с названием «резервные») за счет
чистой прибыли, которые уже и могут быть использованы для выплаты
дивидендов по привилегированным акциям.
Величина чистой прибыли любой компании подвержена колебаниям, не
исключена также ситуация, когда она может отработать с убытком. Принятие
решения о размере дивидендов в любом случае является непростой задачей. Во-
первых, в условиях рынка всегда имеются возможности для расширения
производственных мощностей или участия в новых инвестиционных проектах. Во-
вторых, нестабильность выплаты дивидендов или резкое изменение их величины
чреваты снижением курсовой стоимости акций.
Дополнительным аргументом в пользу стабильности дивидендной политики
является феномен так называемого «эффекта клиентуры». Под «клиентурой»
понимается совокупность инвесторов, по той или иной причине
заинтересованных именно в данной компании. У каждой компании складывается
своя «клиентура», т.е. инвесторы, которых вполне устраивает предлагаемая
компанией политика в области доходов и дивидендов. Поскольку рациональные
акционеры в большей степени предпочитают стабильность и определенную
предсказуемость дивидендной политики, чем получение каких-то
экстраординарных доходов, любые ее изменения должны вводиться крайне
осторожно.
Не случайно многие компании на Западе предпочитают выплачивать
дивиденды даже в относительно неблагоприятные в финансовом отношении
периоды. Наиболее часто встречающейся практикой является распределение
среди акционеров части прибыли текущего года. Имея в виду сигнальный
эффект, имеющий место при выплате (невыплате) дивидендов, компании
предпочитают стабильность в отношениях с акционерами. Кроме того, выплата
дивидендов даже при наличии убытков за отчетный период имеет положительный
сигнальный эффект в том смысле, что этой акцией руководство компании
указывает на временный характер трудностей, с которыми столкнулась компания
и на правильность ее стратегического курса.
Также при формировании дивидендной политики следует обратить внимание на
то, какие возможности имеет компания при формировании финансовых ресурсов
из альтернативных источников ( помимо чистой прибыли компании ). Основными
факторами являются:
а) достаточность резервов собственного капитала, сформированных в
предшествующем периоде;
б) стоимость привлечения дополнительного акционерного капитала;
в) стоимость привлечения дополнительного заемного капитала;
г) доступность кредитов на финансовом рынке;
д) уровень кредитоспособности акционерного общества, определяемый его
текущим финансовым состоянием.
3. Объясните, каким образом дивиденды, выплачиваемые акциями, и
дробление акций могут помочь руководству предприятия в увеличении
курсовой стоимости акций и количества держателей акций?
При выплате дивидендов акциями акционеры получают вместо денег
дополнительный пакет акций. Причины применения данной методики могут быть
разными. Например, компания имеет проблемы с денежной наличностью, ее
финансовое положение не очень устойчиво. Чтобы хоть как-то избежать
недовольства акционеров, директорат компании может предложить выплату
дивидендов дополнительными акциями. Кстати, именно такой подход был
применен многими чековыми инвестиционными фондами в нашей стране в 1994 г.
Возможен и второй вариант: финансовое положение компании устойчиво,
более того, она развивается быстрыми темпами, поэтому ей нужны средства на
развитие — они и поступают к ней в виде нераспределенной прибыли.
Наконец возможны и такие причины, как желание изменить структуру
источников средств, желание наделить успешно работающий высший
управленческий персонал акциями для того, чтобы «привязать» их к фирме и
тем самым стимулировать их еще более активную работу и т.п.
При этой методике акционеры на деле практически не получают ничего,
поскольку выплаченный им дивиденд равен по величине уменьшению
принадлежащих им средств, капитализированных в уставном капитале и
резервах. Количество акций увеличилось, валюта баланса не изменилась, т.е.
стоимостная оценка активов на одну акцию уменьшилась. Тем не менее, до
некоторой степени этот вариант устраивает и акционеров, поскольку они все
же получают ценные бумаги, которые могут быть при необходимости проданы ими
за наличные.
В зависимости от размера выплачиваемого акциями дивиденда рыночная цена
акций ведет себя по-разному. Считается, что небольшие дивиденды практически
не оказывают влияния на цену; если дивиденд существен, рыночная цена акций
после выплаты дивидендов может значительно упасть.
Выплата дивидендов акциями может сопровождаться либо одновременным
увеличением уставного капитала и валюты баланса, либо простым
перераспределением источников собственных средств без увеличения валюты
баланса. В экономически развитых странах второй вариант встречается чаще. В
этом случае происходит увеличение уставного капитала за счет уменьшения
эмиссионного дохода и нераспределенной прибыли прошлых лет.
Что касается методики дробления акции, то здесь следует обратить внимание
на следующие факты. Операция дробления акций, называемая также их
расщеплением или сплитом, не относится непосредственно к форме выплаты
дивидендов, однако она может влиять как на размер дивидендов, так и на
курсовую стоимость акций. В литературе описаны ситуации, когда дробление
акций приводило к росту капитализированной стоимости компании ввиду
повышения ликвидности акций и, следовательно, роста числа потенциальных
акционеров. Так, в феврале 1989 г. компания « General Motors » впервые с
момента своего образования в 1955 г. объявила о дроблении акций в отношении
2 : 1; в результате цена акций резко возросла, что привело к увеличению
капитализированной стоимости компании на 1,3 млрд долл.
Дробление акций производится обычно процветающими компаниями, акции
которых со временем значительно повышаются в цене. Многие компании
стараются не допускать слишком высокой цены своих акций, поскольку это
может отразиться на их ликвидности.
Техника дробления такова. Получив разрешение от акционеров на проведение
этой операции, директорат компании в зависимости от рыночной цены акций
определяет наиболее предпочтительный масштаб дробления: например, две новые
акции за одну старую, три новые акции за одну старую и т.д. Далее
производится замена ценных бумаг. Валюта баланса, а также структура
собственного капитала в этом случае также не меняется — увеличивается лишь
количество обыкновенных акций. Возможна и обратная процедура — консолидация
акций, несколько старых акций меняются на одну новую (пропорции могут быть
любыми).
Что касается дивидендов, то здесь все зависит от директората и самих
акционеров, в частности, дивиденды могут измениться пропорционально
изменению нарицательной стоимости акций, т.е. дробление акций в принципе не
влияет на долю каждого акционера в активах компании. Однако если новая
нарицательная стоимость и новый размер дивиденда были установлены с
использованием разных алгоритмов, это может оказать влияние на получаемый
акционерами доход.
Следует отметить, что и эта, и предыдущая методика имеют одну общую
негативную черту — они сопровождаются дополнительными расходами по выпуску
новых ценных бумаг.
4. Что предпочтительнее: 100%-ая выплата дивидендов акциями или
дробление акций в соотношении “две к одной” ? Объясните свою точку
зрения.
Мне кажется, что предпочтительнее 100% -ая выплата дивидендов акциями.
Так как на основании всего вышеизложенного можно сделать вывод, что при
дроблении акции фактически капитал акционера не изменяется, а увеличивается
лишь количество акций. Что в дальнейшем, конечно, может привести и к
увеличению его капитала из-за возросшей ликвидности акции. Но это возможно
лишь в перспективе. Что же касается 100%-ой выплаты дивидендов акциями, то
здесь имеют место следующие преимущества. Если компании нужны средства на
развитие, то они поступают к ней в виде нераспределенной прибыли. К тому
же это позволяет изменить структуру источников средств или наделить успешно
работающий высший управленческий персонал акциями для того, чтобы
«привязать» их к фирме и тем самым стимулировать их еще более активную
работу и т.п. К тому же при острой необходимости в денежных средствах,
акционер всегда может продать акции на фондовом рынке.
5. Есть ли смысл в том, чтобы привлекать банковские кредиты для выплаты
дивидендов? Поясните.
Мне кажется, что смысла в данной операции нет. Так как это приводит к
дополнительным затратам, связанным с погашением кредита. В результате это
ухудшает финансовое состояние компании, а значит и состояние акционеров. Но
если выплата дивидендов касается привилегированных акций, и если нет других
источников выплаты, то, наверное, следует взять кредит.
Кроме того, мне кажется, что целесообразно брать кредит лишь в том
случае, когда есть уверенность в том, что вложенные средства окупятся и
принесут прибыль. В данном же случае, денежные средства будут просто
выплачены в виде дивидендов, следовательно, никакого дохода не принесут.
-----------------------
Министерство образования Российской Федерации
Сыктывкарский государственный университет
Кафедра финансового менеджмента
КОНТРОЛЬНАЯ РАБОТА
по финансовому менеджменту
Вариант 6.1.
Исполнитель: студент
447 гр. Мантарков Г.Х.
Сыктывкар 2004
Реферат на тему: Дипозитные счета
ДОДАТОК
До вих. № 09-23/615
АКБ “Укрсоцбанк”
Від 22.11.99 року
ЗАТВЕРДЖЕНО
Рішення Правління
АКБ “Укрсоцбанк”
від 18.11.99р. протокол № 54
При відкритті і веденні поточних та строкових депозитних (вкладних)
рахунків фізичних осіб в національній та іноземній валютах банки України
керуються Законом України “Про банки і банківську діяльність”, іншим
чинним законодавством України, “Інструкцією про відкриття банками
рахунків у національній та іноземній валюті”, затвердженою постановою
Правління Національного банку України від 18.12.98 р. № 527, “Інструкцією
з бухгалтерського обліку депозитних операцій установ комерційних банків
України”, затвердженою постановою Правління НБУ від 20.08.99 № 418,
“Інструкцією з організації емісійно-касової роботи в установах банків
України”, затвердженою постановою Правління НБУ від 07.07.94 №129.
Положенням про організацію бухгалтерського обліку та звітності в
банківських установах України, затвердженим постановою Правління НБУ від
30.12.98 № 566, рішеннями Ради і Правління банку та цим Положенням.
Операції здійснюються на підставі розрахункових документів установлених
форм.
1. Загальні положення щодо депозитних договорів, депозитних
рахунків та систем аналітичного обліку депозитних операцій
Банківські рахунки в національній та іноземній валюті, фізичним
особам, поділяються на:
поточні рахунки (рахунки до запитання);
строкові депозитні (вкладні рахунки);
кодовані рахунки, які поділяються на кодовані поточні та кодовані
депозитні (вкладні) рахунки.
Відносини між Банком та фізичною особою – власником депозитного
рахунку регулюються укладеним між ним обов’язково в письмовій формі
договором, основними реквізитами якого є:
- номер, дата, коли та ким видано документ, що засвідчує особу адреса
постійного місця проживання, а також ідентифікаційний номер фізичної
особи платника податку (резидента, що вноситься в договір на підставі
документу, виданого податковим органом); (у разі відсутності
ідентифікаційного номеру фізичної особи на момент відкриття рахунку у
зв’язку з тимчасовою затримкою його отримання в податкових органах,
Банк може відкрити поточний рахунок фізичній особі на підставі довідки
податкового органу про отримання документів від фізичної особи із
зазначенням орієнтовного терміну присвоєння такого номеру);
- назва та адреса Банку;
- дата внесення депозиту;
- розмір депозиту;
- дата вимоги вкладником своїх коштів;
- процентна ставка за користування депозитом (Банк залишає за собою
право ініціювати зміну процентної ставки відповідно до зміни облікової
ставки НБУ та стану фінансового ринку з відповідним повідомленням про
це вкладника. У разі незгоди вкладника договір може бути розірваний
згідно з чинним законодавством України);
- метод нарахування відсотків (факт/факт);
- форма зарахування коштів на депозитний рахунок (готівкова та / або
безготівкова);
- форма повернення депозиту і процентів (номер рахунку чи шляхом виплати
готівкою);
- підписи керівника Банку і вкладника.
Депозитний договір засвідчує право Банку управляти залученими від
фізичних осіб коштами та право вкладників отримати в чітко визначений
строк суму депозитного вкладу і процентів за користування ним.
Кожна фізична особа може відкрити в установі Банку декілька
поточних та декілька строкових депозитних рахунків на різний строк та у
різних валютах – національний та вільно конвертований: доларах США,
німецьких марках, євро, та російських рублях.
Вкладник може розпоряджатися депозитом як особисто, так і через
свого представника, який діє на підставі довіреності, оформленій та
завіреній нотаріально.
Система аналітичного обліку та документального оформлення
депозитних операцій за рахунками фізичних осіб має відмінності в
залежності від технічного оснащення, яке використовується в установі
Банку, в цілому, та зокрема, на даній ділянці роботи Банку.
Найбільш універсальною та прогресивною технічно являється
запроваджуваний на даному етапі в АКБ “Укрсоцбанк” програмно –
технологічний комплекс “СБОН”, експлуатація якого регулюється окремими
положеннями.
Система обов’язкових та додаткових параметрів контрагентів Банку та
їх особових рахунків за МСБО виключає необхідність ручного ведення картки
особового рахунку, який вміщує дані про вкладника (П., І., Б., рік
народження, адреса, зразок підпису, розпорядження та умови по вкладу).
Якщо ж така картка ведеться (додаток № 9), то в ній реєструється
кожна операція за рахунком фізичної особи та завіряється підписами
відповідального та контролюючого працівника.
У випадку відкриття рахунку особою, яка не є його власником, на
картці особового рахунку робиться відмітка “Вклад вніс” і вказуються
прізвище та ініціали особи, що його зробила. У цьому випадку власник
рахунку надає зразок свого підпису на картці особового рахунку при першій
явці до Банку.
За вимогою депоненту може бути видана (ощадна) книжка АКБ
“Укрсоцбанк”, бланками якої установи Банку забезпечується централізовано
через Центральний апарат АКБ “Укрсоцбанк”.
На титульній сторінці вкладної (ощадної) книжки заповнюються всі
передбачені ним реквізити, на кожному її листку проставляється номер
рахунку вкладника, після чого вона засвідчується підписами керівника і
головного бухгалтера Банку чи їх заступників та відтиском печатки Банку.
Помилково зроблені в цій книжці записи перекреслюються, вірний
здійснюється в наступному вільному рядку, завіряється підписами
відповідального та контролюючого працівника та відтиском печатки Банку.
Якщо депозитний рахунок відкрито без оформлення вкладної книжки,
документом, що засвідчує здійснення Банком операцій за депозитним
рахунком, є виписка з особового рахунку вкладника, яка засвідчується
уповноваженого працівника Банку та відбитком його штампу.
Фізичній особі – нерезиденту надається імена ощадна книжка.
2. Відкриття поточних та депозитних рахунків у національній
валюті фізичним особам та використання коштів за рахунками
Вклади “до запитання” (поточні рахунки) фізичних осіб.
Фізичним особам для зберігання коштів та проведення розрахунків у
національній валюті з іншими фізичними та юридичними особами згідно з
чинним законодавством України в філіях банку чи їх відокремлених
підрозділах відкриваються поточні рахунки:
. резидентам – громадянам України
. резидентам – іноземцям та особам без громадянства, що
отримали посвідку на проживання в Україні;
. не резидентам – громадянам України, що постійно проживають
за межами України;
. нерезидентам – іноземцям та особам без громадянства:
. що проживають в Україні відповідно до відкритої візи
строком до 1 року, оплата праці яких відповідно до
трудової угоди (контракту) здійснюється в національній
валюти України (за допомогою організації, установи,
посольства, представництва про оплату праці президента);
. що отримали спадщину та успадковані кошти в Україні (за
наявності підтвердних документів);
. що отримали кошти внаслідок здійснення іноземної
інвестиції в Україну.
Банк попереджає фізичну особу – нерезидента, яка тимчасово прибула
в Україну з країни, законодавство якої передбачає наявність дозволу
центрального банку на відкриття рахунку за кордоном, про можливість
відкриття рахунку тільки на період перебування в Україні та про
необхідність його закриття при виїзді з України.
Поточні рахунки відкриваються на підставі заяви фізичної особи;
документа, що засвідчує особу (паспорт або документ, що замінює його);
договору на відкриття та обслуговування рахунку між банком (філією) та
громадянином; картки із зразком підпису, який надається в присутності
працівника Банку, що відкриває рахунок та засвідчується цим працівником і
головним бухгалтером Банку (його заступником) або керівником відповідного
підрозділу.
Фізичні особи, які відкривають рахунки на своє ім’я, на ім’я
неповнолітніх осіб чи на ім’я іншої фізичної особи за довіреністю,
повинні пред’явити уповноваженому працівнику Банку паспорт чи документ,
що його замінює.
У разі відкриття рахунків особисто неповнолітнім 16 років, вони
подають свідоцтво про народження та довідку із зразком підпису
неповнолітнього, видану учбовим закладом, де він навчається, або картку
із зразком підпису, засвідчену у встановленому законодавством порядку.
Крім того, рахунки можуть бути відкриті у присутності одного із батьків
із наданням паспорта, де є запис про дитину, та свідоцтва про народження
неповнолітнього.
Уповноважений працівник Банку в присутності осіб, які відкривають
рахунки, знімає копії з чотирьох сторінок паспорта або документа, що його
замінює, свідоцтва про народження, які зберігаються в справі з юридичного
оформлення.
При відкритті рахунку неповнолітній особі зразок підпису окрім
самого неповнолітнього надається також і його батьками в графі “для
відміток” картки особового рахунку. Зразки підпису звіряються із зразками
пред’явлених батьками паспортів або інших документів, що їх посвідчують.
В такому же порядку дає свій підпис в картці особового рахунку
опікун власника рахунку.
По рахунку відкритому на ім’я неповнолітньої особи іншою особою,
власник рахунку надає зразок свого підпису в картці особового рахунку
тільки після досягнення 15 років і має право розпоряджатися рахунком
тільки з дозволу обох батьків або опікуна.
На поточні рахунки в національній валюті фізичних осіб-резидентів
зараховуються:
- оплата праці, пенсії, допомоги, авторські гонорари за
літературні роботи, музичні твори, витвори образотворчого
мистецтва, за артистичну діяльність, наукові роботи та
винаходи;
- виплати відшкодування за майновим страхуванням;
- орендна плата за найм житлових помешкань, рухомого і
нерухомого майна;
- відшкодування шкоди, заподіяної робітникам та службовцям
каліцтвом або у разі втрати годувальника;
- кошти в національній валюті за продану іноземну валюту;
- кошти за реалізоване власне майно та за здану
сільгосппродукцію;
- інші надходження у випадках, що не суперечать чинному
законодавству України.
З поточних рахунків у національній валюті фізичних осіб –
резидентів за розпорядженням власника чи за його дорученням проводяться
такі операції:
розрахунки за надані послуги юридичним та фізичним особами;
- розрахунки за придбані в підприємствах торгівлі товари;
- відрахування до державного та місцевих бюджетів обов’язкових та
інших платежів;
- розрахунки за участь у створенні підприємств різної форми
власності;
- розрахунки за купівлю та продаж цінних паперів на біржовому або
позабіржовому ринках;
- перерахування на рахунок іншої фізичної особи;
- розрахунки за купівлю готівкової іноземної валюти;
- розрахунки за купівлю іноземної валюти за дорученням фізичної
особи, зарахування на її поточний рахунок в іноземній валюті
(копії документів про виїзд з України залишаються в уповноваженому
Банку);
- інші операції у випадках, що не суперечать чинному законодавству
України.
- Забороняється перерахування коштів на будь-який рахунок фізичних
осіб – нерезидентів.
На поточні рахунки фізичних осіб – нерезидентів, що визначені в п.
3.1.1 (за наявності підтвердження джерел походження готівкових коштів у
грошовій одиниці України чи при перерахуванні коштів з власного поточного
рахунку в інших банках), зараховуються відповідно:
- кошти, одержані як оплата праці, допомога, авторські
гонорари;
- кошти, одержані як відшкодування шкоди, заподіяної робітникам
та службовцям каліцтвом;
- кошти, від продажу власного майна;
- успадковані кошти;
- кошти, отримані внаслідок здійснення іноземної інвестиції в
Україну;
- виплата страхових сум;
- кошти, що були раніше зняті власником рахунку, але не
використані або не повністю використані;
- інші находження, що не суперечать чинному законодавству
України.
З поточних рахунків в національний валюті фізичних осіб –
нерезидентів за розпорядженням власника чи за його довіреністю
проводяться операції в грошовій одиниці України:
- видача коштів готівкою;
- видача платіжних документів для здійснення безготівкових
розрахунків;
- розрахунки у безготівковій формі за послуги, надані
юридичними та фізичними особами на території України;
- сплата мита, податків та інших обов’язкових платежів;
- сплата страхових та членських внесків;
- здійснення платежів з відшкодування витрат судовим, слідчим,
арбітражним, нотаріальним та іншим органам;
- перерахування на рахунок іншої фізичної особи;
- перерахування на інший власний поточний чи вкладний рахунок в
іншому банку України;
- перерахування за купівлю іноземної валюти (купівля іноземної
валюти за кошти в грошовій одиниці України з урахуванням
нарахованих відсотків за залишками коштів на рахунку);
- інші операції, що не суперечить чинному законодавству
України.
Уповноважений працівник операційного підрозділу Банку перевіряє
отримані від депонента документи на відкриття рахунку, оформляє договір
на розрахунково-касове обслуговування поточного рахунку фізичної особи та
передає перелічені документи на підпис керівництву Банку.
На підставі отриманих з дозволяючими підписами керівника та
головного бухгалтера Банку документів, уповноважений працівник Банку
вносить в систему “ОДБ” необхідні параметри контрагенту (чи оформляє
особовий рахунок), відкриває рахунок та реєструє його в журналі
реєстрації відкритих особових рахунків, а також виписує вкладну
(ощадну)книжку, якщо депонент цього вимагає.
Після оформлення прибуткового касового ордеру, відображення
операції по прийому готівки в бухгалтерському обліку бухгалтер-контролер
касових операцій передає внутрішнім порядком до каси прибутковий ордер.
Касир, отримавши прибутковий касовий документ, викликає особу, яка
відкрила рахунок. Перевіряє відповідність і правильність записів у
прибутковому ордері. Приймає готівку та засвідчує здійснення операції
своїм підписом на касовому ордері.
Для видачі з поточного рахунку готівки за вимогою власника цього
рахунку при наявності достатнього залишку за ним операційний працівник
оформляє видатковий касовий ордер у відповідності з вимогами Інструкції з
організації емісійно-касової роботи в установах банків України, звіряє
підпис вкладника на ордері із зразком підпису.
Якщо достовірність підпису на ордері викликає сумнів, підпис
звіряється із зразком у паспорті або іншому документі, що засвідчує особу
вкладника, а вкладнику пропонується повторити підпис на зворотному боці
ордеру.
Після цього сума випадку відображається в бухгалтерському обліку
(реєструється у касовому журналі по видатку чи вводиться в систему
“ОДБ”), а ордер внутрішнім порядком передається до каси.
Касир перевіряє правильність оформлення видаткового ордеру,
підписує його, викликає вкладника і видає йому грошову готівку.
Перерахування заробітної плати та інших доходів громадян на поточні
рахунки здійснюється на підставі списків бухгалтерії підприємства і
платіжного доручення. У списках вказуються номери рахунків, прізвище,
ім’я та по батькові, ідентифікаційні номери та суми зарахування. Списки
підписуються керівником і головним бухгалтером підприємства та
скріпляються печаткою.
Суми грошових коштів, вказані в списку, зараховуються на особові
рахунки вкладників. Якщо рахунок не відкритий, в списку вказується
“Новий”, а сума зараховується на рахунок. Що відкривається. Дані про
вкладника і зразок його підпису в картці особового рахунку заповнюються
при явці його до Банку.
Безготівкові перерахування коштів з поточних рахунків на користь
підприємств, організацій і громадян, які мають рахунки в банках,
виконуються за дорученнями вкладників загальновстановленої форми.
При проведенні операцій у безготівковій формі фізичні особи
дотримуються вимог, передбачених Інструкцією № 7 Національного банку
України “Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України”.
Строкові депозитні (вкладні) рахунки фізичних осіб.
Строкові депозитні рахунки в національній валюті України
відкриваються:
a) резидентам – громадянам України;
b) резидентам – іноземцям та особам без громадянства, що отримали
посвідку на проживання в Україні;
c) нерезидентам – громадянам України, що постійно проживають за межами
України;
d) нерезидентам – іноземцям та особам без громадянства, які проживають
в Україні відповідно до візи, відкритої строком до 1 року, або
документів, що підтверджують законність їх перебування на території
України відповідно до вимог чинного законодавства (за наявності
підтвердження джерел походження готівкових коштів у грошовій
одиниці України чи при перерахуванні коштів з власного поточного
рахунку).
На вкладні рахунки в національній валюті фізичних осіб –
нерезидентів зараховуються:
- готівкові кошти (кошти фізичних осіб – іноземців, що
проживають в Україні відповідно до відкритої візи строком до
1 року, за наявності підтвердження джерел походження
готівкових коштів у грошовій одиниці України);
- кошти з власного поточного рахунку;
З власних рахунків фізичних осіб – нерезидентів у разі закінчення
строку договору проводяться операції в грошовій одиниці України (при
закритті рахунку):
- виплата готівкових коштів;
- виплата платіжними документами;
- перерахування на власний поточний рахунок.
Підготовлений працівниками підрозділу по роботі з фізичними особами
депозитний договір з ідентифікаційним номером вкладника передається на
підпис керівництву Банку, після чого уповноважений працівник операційного
відділу відкриває депозитний рахунок, реєструє його в журналі реєстрації
відкритих особових рахунків, виписує вкладну (ощадну) книжку та оформляє
прибутковий касовий ордер.
При оформленні касових документів по прийому внесків на вклади і
виплаті вкладів та процентів за ними готівкою установи банку керуються
пунктами 8, 79 і доповненнями до них 1,2,3,4,29,30 Інструкції з
організації емісійно-касової роботи в установах банків України від
07.07.94 № 1, затвердженої постановою Правління Національного банку
України від 7 липня 1994 року № 129
При відкритті строкового депозитного (вкладного) рахунку
одночасно, якщо це передбачено умовами договору, відкривається поточний
рахунок клієнта для зарахування відсотків за вкладним рахунком.
Якщо депозитний рахунок за бажанням депоненту відкрито з
оформленням іменної вкладної книжки, у разі її втрати депонент повинен
негайно заявити про це письмово в Банк, де відкрито рахунок.
Бухгалтер (відповідальний працівник) відмічає на заяві номер нового
рахунку, додає до неї меморіальний ордер на списання залишку коштів за
рахунком, що закривається, і з дозволу керівника установи банку або
уповноваженої на це особи перераховує залишок коштів разом з нарахованими
відсотками на новий депозитний рахунок. До перерахування депозиту на
новий рахунок ніякі операції за рахунком його власника. Який втратив
ощадну книжку, не здійснюється.
Заяви вкладників про втрачені (ощадні) книжки реєструються в
спеціальній книзі реєстрації, записи в якій підтверджуються підписами
власника рахунку і відповідального працівника Банку.
Якщо втрачену вкладну (ощадну) книжку в майбутньому буде знайдено і
пред’явлено Банку. Її необхідно відібрати, надрізати і погасити надписом:
“погашено, видано нову вкладну книжку №.... ” і додати до документів щодо
закриття депозитного рахунку, чи в документи операційного дня Банку.
На картках старого і нового особового рахунку, а також в ордерах
вказується “Вклад перераховано на рахунок №… з рахунку №… в зв’язку
втратою ощадної книжки”.
Видача вкладної (ощадної) книжки замість втраченої довіреній особі
вкладника здійснюється тільки на підставі спеціальної довіреності на
отримання книжки, або довіреності на право розпорядження вкладом, в якій
обумовлено право отримання книжки. Така довіреність повинна бути
посвідчена нотаріально.
Якщо вкладник бажає отримати всю суму вкладу, нова ощадна книжка
замість втраченої не виписується і вклад на новий рахунок не
перераховується, а видається вкладнику. Дані паспорту або документу, який
його заміняє, вказуються на зворотному боці видаткового ордеру. Операція
замість ощадної книжки записується на заяві про її втрату, а в ордері
робиться посилання на прикладену до нього заяву.
Відкриття рахунку однією фізичною особою – резидентом іншій
фізичній особі – резиденту здійснюється за умови надання паспорта чи
іншого документа, що засвідчує особу, та укладення угоди з особою, що
відкриває рахунок.
Відкриття рахунку фізичною особою – резидентом та нерезидентом
фізичній особі – нерезиденту, здійснюється за умови надання паспорта чи
іншого документа, що засвідчує особу, та укладення угоди між Банком та
особою, що відкриває рахунок.
Операції за такими рахунками здійснюються тільки за наявності
довіреності нерезидента, засвідченої в установленому чинним
законодавством порядку.
3. Відкриття поточних та депозитних (вкладних) рахунків у
іноземній валюті фізичним особам та використання коштів за
цими рахунками
Банк відкриває фізичним особам поточні та депозитні (вкладні)
рахунки в іноземній валюті: доларах США чи німецькі марки, чи євро за
діючим курсом Національного банку України на день здійснення операцій в
іноземній валюті з утриманням комісії відповідно до тарифів АКБ
“Укрсоцбанк”.
Конвертація здійснюється у випадках, що не протирічать діючому
законодавству.
Відкриття поточних рахунків в іноземній валюті фізичним особам
здійснюється на будь-яку суму без обмежень розміру депозиту.
Поточні та строкові депозитні (вкладні) рахунки в іноземній валюті
відкриваються:
- фізичним особам – резидентам;
- громадянам України (без підтвердження джерел походження коштів у
іноземній валюті);
- іноземцям та особам без громадянства, які отримали посвідку на
проживання в Україні (без підтвердження джерел походження коштів
у іноземній валюті);
- іноземцям та особам без громадянства, які отримали посвідку на
проживання в Україні (без підтвердження джерел походження коштів
у іноземній валюті);
- фізичним особам – нерезидентам;
- іноземцям та особам
без громадянства, які
проживають в Україні
відповідно до візи,
відкритої строком до 1
року. Або документів,
що підтверджують
законність їх
перебування на
території України
відповідно до вимог
чинного законодавства
(за наявності
підтвердження джерел
походження іноземної
валюти);
- громадянам України,
які постійно
проживають за кордоном
(за наявності
відкритої візи строком
до1 року та
підтвердження джерел
походження іноземної
валюти).
Поточний рахунок в іноземній валюті фізичній особі відкривається на
підставі договору за умови пред’явлення паспорта (у крайньому разі іншого
документа, що посвідчує особу – військового білета, пенсійного
посвідчення, посвідчення водія, тощо), та подання до Банку:
- заяви;
- картки із зразком
підпису власника
поточного рахунку що
надається у
присутності працівника
установи Банку, який
відкриває рахунок, та
засвідчується цим
працівником та
головним бухгалтером
установи Банку.
Фізична особа – нерезидент, крім вищевказаних документів, подає
копію легалізованого дозволу центрального банку іноземної країни на
відкриття рахунку у разі, якщо це передбачено міжнародними угодами
України.
Уповноважений банк попереджує фізичну особу – нерезидента, яка
тимчасово прибула в Україну з країни, законодавство якої передбачає
наявність дозволу центрального банку на відкриття рахунку за кордоном,
про можливість відкриття рахунку тільки на період перебування в Україні
та про необхідність його закриття при виїзді з України.
Уповноважений працівник операційного підрозділу установи Банку чи
її відокремленого підрозділу перевіряє правильність оформленого
працівником підрозділу по роботі з фізичними особами договору (додатки №№
5,6), оформлює вкладну книжку (за вимогою) та передає ці документи на
підпис керівництву установи, після чого відкриває особовий рахунок та
реєструє його в книзі реєстрації відкритих особових рахунків.
Відкриття поточного чи депозитного (вкладного) рахунку в іноземній
валюті фізичній особі шляхом внесення готівки здійснюється безпосередньо
фізичною особою – власником рахунку.
Якщо власником рахунку є нерезидент, готівкова іноземна валюта,
ввезена на територію України, повинна бути зареєстрована митною службою
при в’їзді в Україну. У такому разі Банком робиться відмітка в митній
декларації про зарахування іноземної валюти на рахунок, а копія митної
декларації залишається в Банку.
Відкриття поточного рахунку фізичній особі шляхом безготівкового
перерахування іноземної валюти, здійснюється відповідно до режиму роботи
поточних рахунків у іноземній валюті фізичних осіб, визначеного
Інструкцією про відкриття банками рахунків у національній та іноземній
валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від
16 грудня 1998 року № 527.
Відкриття депозитного (вкладного) рахунку фізичній особі шляхом
безготівкового перерахування іноземної валюти, здійснюється при
перерахуванні з власного поточного чи депозитного (вкладного) рахунку в
іноземній валюті в іншому уповноваженому банку (для резидентів – у банку
України, для нерезидентів – у іншому банку).
При відкритті поточного чи депозитного (вкладного) рахунку фізичній
особі шляхом безготівкового перерахування іноземної валюти через
коррахунки Укрсоцбанку за межами України, в призначенні платежу
обов’язково повинно бути зазначено прізвище, ім’я та по батькові
(повністю) фізичної особи, на ім’я якої надійшли кошти, її адреса, бажано
паспортні дані.
Банк за зазначеними реквізитами у письмовій або іншій формі (усно
по телефону, або особисто) сповіщає фізичну особу, на ім’я якої надійшли
кошти, з проханням з’явитися в установу Банку для оформлення документів
на відкриття рахунку та укладення відповідного договору.
До моменту прибуття фізичної особи для відкриття поточного чи
депозитного рахунку, перерахована іноземна валюта зараховується на
балансовий рахунок 2909 “Інша кредиторська заборгованість за операціями з
клієнтами банку”.
При відкритті поточного чи депозитного (вкладного) рахунку в
іноземній валюті, працівник Банку знайомить фізичну особу з умовами
(договірними правами та обов’язками, режимом роботи банку його філій
(територіально відокремленого підрозділу) виду рахунку, який
відкривається.
Умови відкриття поточних і депозитних рахунків у іноземній валюті
фізичним особам та зразки оформлення документів, необхідних для відкриття
рахунків, повинні бути вивішені в Центральному апараті, філіях Банку і їх
відокремлених підрозділах на видному та доступному для фізичних осіб
місці.
На поточні рахунки в іноземній валюті фізичних осіб-резидентів
зараховується:
- готівкова валюта;
- валюта за платіжними
документами, що
надіслані з-за кордону
на ім’я власника
рахунку згідно з
чинним законодавством
України;
- валюта за іменними
платіжними документами
(чеками), виписаними
уповноваженими банками
України;
- валюта, переказана з-
за кордону на ім’я
власника рахунку через
уповноважені банки
України;
- валюта, одержана з-за
кордону від юридичної
особи-нерезидента як
оплата праці, премії,
призи, авторські
гонорари;
- валюта за іменними
платіжними
документами, які
надіслані з-за кордону
на ім’я власника
рахунку;
- валюта за платіжними
документами, ввезеними
з-за кордону власником
рахунку і
зареєстрованими митною
службою при в’їзді в
Україну;
- валюта, перерахована
власнику рахунку за
дорученням юридичної
особи-нерезидента
через юридичну особу –
резидента
(посередника) на
підставі укладених
міжнародних угод
(контрактів,
договорів), якими
передбачено отримання
резидентами України
гонорарів, премій,
призів та інших виплат
від нерезидентів з-за
кордону за
використання їх
творів, винаходів,
відкриттів, тощо
згідно з чинним
законодавством
України;
- валюта, перерахована в
межах України іншою
фізичною особою
(резидентом чи
нерезидентом) з
власного поточного
рахунку в іноземній
валюті;
- іноземна валюта,
куплена уповноваженим
банком на
міжбанківському
валютному ринку
України за дорученням
фізичної особи, яка
виїжджає на постійне
місце проживання за
кордон, за кошти з
рахунку в національній
валюті (копії
документів про виїзд
залишаються в
уповноваженому банку).
З поточного рахунку в іноземній валюті за розпорядженням фізичної
особи-резидента чи за його дорученням проводяться такі операції:
a) в іноземній валюті:
- перерахування за межі України через кореспондентські
рахунки уповноважених банків України відповідно до
Правил переказу іноземної валюти за межі України за
рахунок особистих коштів фізичних осіб – резидентів і
нерезидентів;
- виплата готівкою (вивезення за межі України здійснюється
згідно з Порядком переміщення валюти через митний кордон
України, що встановлюється Національним банком України);
- виплата платіжними документами (вивезення за межі
України здійснюється згідно з Порядком переміщення
валюти через митний кордон України);
- перерахування на власний поточний рахунок в іншому
уповноваженому банку України чи вкладний рахунок;
- перерахування у межах України на ра | |
